/usr/local/apache/htdocs/lib/public_html/book/KIS/slovnyk.txt Библиотека на Meta.Ua Словник-довідник Європейського Союзу - 2006 (фрагмент)
<META>
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Библиотека
Библиотека
Попробуй новую версию Библиотеки!
http://testlib.meta.ua/
Онлайн переводчик
поменять




Назва: Словник-довідник Європейського Союзу 2006

Автор: Упорядкувала Марина Марченко

ISBN 966-8039-97-1
Мова: Українська
Видавництво "К.І.С"
Рік 2006
М'яка палітурка
Кількість сторінок: 140
Опис: Європейський вибір України, проголошений від здобуття не­залежності 1991 року, залишається стратегічним курсом нової держави. Для України рух в Європу – це утвердження демократії та вільної ринкової економіки.

Минули часи, коли міжнародні відносини були монополією дипломатів. Нині в сфері інтеграційних процесів – не лише фа­хові міжнародники, але й інші державні управлінці різних ланок, підприємці, науковці та аналітики, журналісти, громадські діячі та активісти неурядових організацій, студенти і навіть школярі. Саме для тих, кого цікавить тема “Україна – Європейський Союз” призначений глосарій. Його головна мета – допомогти зорієнтуватися в морі складних та нових для широкого загалу понять і термінів, дати напрямок для подальшого пошуку.

При укладанні довідника передовсім були використані матеріали глосарія сервера“ Європа” .


Зміст

Вступ

Європейський Союз
Держави–члени та розширення ЄС
Порівняльні відомості про країни (2004)
Європейський Парламент (2004–2009)
Президент Жозеп Боррель Фонтельєс
Європейська Комісія (2004–2009)
Глосарій основних термінів Європейського Союзу
Агентства Європейського Союзу
Аденауер Конрад (1876–1967)
Амстердамський договір
Архітектура Європи
Бар Раймон (р. н.1924)
Безпека харчових продуктів
Безперервний розвиток
Білі книги
Бріан Арістід (1862–1932)
Бюджет ЄС
Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової політики
Власні ресурси
Генеральні директорати
Генетично модифіковані організми, ГМО
Гімн Європи
Глобалізація економіки
Громадянство Європейського Союзу
Гуманітарна допомога
Де Ґаспері Альчіде (1881–1954)
Декларація Шумана
Делор Жак (1925–)
День Європи
Директива
Добробут тварин
Договір із соціальної політики
Договір про Європейський Союз
Договір про заснування Європейської Спільноти
Доробок Спільноти
Економічна політика
Економічний та монетарний союз
Електронна Європа
Євровійсько
Європа a la carte («Меню» стратегій розвитку європейських країн)
Європа концентричних кіл
Європа реґіонів
Європа різних швидкостей
Європейська асоціація вільної торгівлі
Європейська валютна (монетарна) система
Європейська грошова одиниця. Екю – євро
Європейська економічна зона
Європейська Комісія
Європейська Конституція
Європейська космічна агенція
Європейська політика сусідства
Європейська політична співпраця
Європейська Рада
Європейська система центральних банків
Європейська стратегія зайнятості
Європейська угода
Європейська економічна спільнота
Європейська спільнота з вугілля та сталі
Європейська спільнота з атомної енегії (Євратом)
Європейський банк реконструкції та розвитку
Європейський інвестиційний банк
Європейський інвестиційний фонд
Європейський Конвент
Європейський конгрес
Європейський інспектор з захисту даних
Європейський монетарний (валютний) інститут
Європейський омбудсман
Європейський Парламент
Європейський рух
Європейський соціально–економічний комітет
Європейський соціальний фонд
Європейський Союз
Європейський суд авдиторів (Рахункова палата)
Європейський фонд реґіонального розвитку
Європейський фонд управління та забезпечення в сільському господарстві
Європейський фонд розвитку
Європейський центральний банк
Європейські партії
Європейські Спільноти
Європол (Європейська поліція)
Єврореґіон
Євроюст
Єдиний Європейський Акт
Єдиний зовнішній тариф
Зайнятість
Запобігання принцип
Захист споживачів
Західноєвропейський союз
Звіт Спаака
Зелені книги
ІНОҐЕЙТ
Інституції ЄС
Інтервенційна ціна
Інформаційне суспільство
«ІСПА» програма
Кваліфікована більшість
Квестори
Кіотський протокол
Класифікація витрат
Комітет з економічних та соціальних питань
Комітет із зайнятості
Комітет з питань політики та безпеки
Комітет постійних представників/Корепер
Комітет реґіонів
Комітологія
Конкуренція
Копенгагенські критерії
Котонуська угода
Країни Вишеґрадської угоди
Країни–кандидати
Критерії вступу
Критерії конвергенції (зближення)
Куденгофе–Калерґі, Рихард Ніколас, граф (1894–1972)
Лаекенська декларація
«Леонардо да Вінчі» програма
Лісабонська стратегія
Ломеська конвенція
Люксембурзький компроміс
Люксембурзький процес
Маастрихтський договір
Мансхолт Сіко (1908–1995)
«МЕДА» програма
Месcінська конференція
Митний союз
Міжурядова конференція
«Молодь» програма
Моне Жан (1888–1979)
Монетарна політика
НАТО (Організація північноатлантичного договору)
Недискримінації принцип
Ніццький договір
ОЛАФ: управління з питань запобігання зловживанням та шахрайству
Освіта, фахове навчання та молодь
Основоположні договори
Офіційний вісник Європейського Союзу
Пакт про стабільність і зростання
Паризький договір
Петерсберзькі завдання
Петиції
Поглиблення
Подвійна більшість
Політика в галузі підприємництва
Положення про тимчасове обмеження прав
Порогова ціна
Постанова
Право на неучасть
Право Спільноти
Правові інструменти Спільноти
Правосуддя та внутрішні справи
Прапор Європи
Президентство Союзу
«Програма 2000»
Процедура консультації
Процедура погодження
Процедура співпраці
Процедура спільного ухвалювання рішень
Рада Європейського Союзу
Римські договори
Розширення
«САПАРД» програма
«Сократ» програма
Соціальна глава
Соціальна хартія
Соціальний протокол
Соціально–економічний комітет
Спаак Поль–Анрі (1899–1972)
Спільна зовнішня та безпекова політика
Спільна оборонна політика
Спільна позиція
Спільна сільськогосподарська політика, ССП
Спільна стратегія
Спільна торговельна політика
Спільна транспортна політика
Спільний ринок
«Стовпи», або підвалини, ЄС
Структурні фонди та Фонд гуртування
Субсидіарність
Суд Європейських Спільнот
Суд першої інстанції Європейських Спільнот
«TАСІС» програма
«Телебачення без кордонів» директива
«ТЕМПУС» програма
Тісніша співпраця
Транс’європейські мережі
«Трійка»
«ФАРЕ» програма
Фонд гуртування
Хартія основних прав
Черчілл Вінстон Леонард Спенсер (1874–1965)
Чотири свободи
Шенгенський договір та конвенція
Шуман Роберт (1886–1963)
Ширша Європа
Яундеська конвенція
III. Англо–український словник основних термінів ЄС



Вступ
Європейський вибір України, проголошений від здобуття не¬залежності 1991 року, залишається стратегічним курсом нашої держави. Для України рух у Європу — це утвердження демокра-тії та вільної ринкової економіки.


Минули часи, коли міжнародні відносини були монополією дипломатів. Нині в сфері інтеграційних процесів — не лише фа¬хові міжнародники, але й інші державні управлінці різних ланок, підприємці, науковці та аналітики, журналісти, громадські діячі й активісти неурядових організацій, студенти і навіть школярі. Са-ме для тих, кого цікавить Європейський Союз, призначений наш словник–довідник. Його головна мета — допомогти зорієнтува-тися в морі складних та нових для широкого загалу понять і тер-мінів, спрямувати подальший пошук.
Третє видання оновлено станом на грудень 2005 року з ураху-ванням останніх подій довкола Європейської Конституції.
Варто окремо зауважити, що в довіднику не розглянуто інших аспектів європейської та євроатлантичної інтеграції, таких, зок-рема, як Рада Єв¬ропи, НАТО тощо.
При укладанні довідника передовсім було використано мате-ріали серверу «Європа» (europa.eu.int), який ми насамперед ре-коме¬ндуємо як інформаційне джерело.
Зауваження та побажання просимо надсилати на адресу ви¬давництва «К.І.С.»: ymar@kis.kiev.ua.


Європейський Союз
Держави–члени та розширення ЄС


Європейський Парламент (2004–2009)
www.europarl.eu.int
Президент Жозеп Боррель Фонтельєс
Політичні групи*
PPE–DE Європейської народної партії (Християнські демократи) та європейських демократів. 268
Члени християнсько–демократичних, консервативних та інших центристських і правоцентристських партій з 25 держав–членів.
PSE Партії європейських соціалістів (ПЄС). 202
Члени соціал–демократичних партій з 23 держав–членів.
ALDE/ADLE Союзу лібералів і демократів за Європу. 88
Ліберали та представники інших правих партій з
19 держав–членів.
Verts/ALE Зелених/Європейського вільного альянсу. 42
Члени зелених і деяких націоналістичних партій з
13 держав–членів.
GUE/NGL Європейських об’єднаних лівих/Північних
зелених лівих. 41
Члени комуністичних та крайніх лівих партій з 15 держав–членів.
IND/DEM «Незалежність/Демократія». 36
Члени клерикальних, реґіоналістських та інших праворадикаль-них партій з 11 держав–членів, яких об’єднує євроскептицизм.
UEN «Союз за Європу націй». 27
Члени націоналістичних партій (італійський «Національний
альянс», ірландська «Фіанна Файл» тощо) з 6 держав–членів.
Не приєдналися. 28
Депутати з 8 держав–членів, які не приєдналися до жодної з
політичних груп.
Загалом 732

Комітети
Внутрішня політика
BUDG Бюджетний
CONT Бюджетного контролю
ECON З економічних та монетарних справ
EMPL Із зайнятості та соціальних справ
ENVI З питань охорони здоров’я, довкілля та безпеки харчових продуктів
ITRE З питань промисловості, енергетики та наукових
досліджень
IMCO З питань внутрішнього ринку та захисту споживачів
TRAN З питань транспорту та туризму
REGI З питань реґіонального розвитку
AGRI З питань сільського господарства
PECH З питань риболовлі

CULT З питань культури та освіти
JURI З правових питань
LIBE З питань громадянських свобод, правосуддя та
внутрішніх справ
AFCO З конституційних питань
FEMM З питань прав жінок та ґендерної рівності
PETI З питань звернень громадян
Зовнішня політика
AFET Із закордонних справ
DEVE З питань допомоги розвиткові
INTA З міжнародної торгівлі


Європейська Комісія (2004–2009)
www.europa.eu.int/comm
Жозе Мануель Баррозо,
президент Португалія
Марго Вальстрьом,
віце–президент, інституційні відносини та
комунікаційна стратегія Швеція
Ґюнтер Ферхойґен, віце–президент,
промисловість та підприємництво Німеччина
Жак Барро,
віце–президент, транспорт Франція
Сиим Каллас,
віце–президент, адміністративні справи,
контрольно–ревізійне управління Естонія
Франко Фраттіні,
віце–президент, правосуддя, свобода й безпека Італія
Вівіан Редінґ,
інформаційне суспільство та ЗМІ Люксембург
Ставрос Дімас,
охорона довкілля Греція
Хоакін Алмуніа,
економіка та монетарні справи Іспанія
Данута Хюбнер,
реґіональна політика Польща
Жое Борґ,
риболовля та мореплавство, Мальта
Даліа Ґрібаускайте,
фінансове планування та бюджет Литва
Янеш Поточнік,
наука й дослідження Словенія
Яан Фіґель,
освіта, професійне навчання, культура й
багатомовність Словаччина


Маркос Кіпріяну,
охорона здоров’я та захист споживачів Кіпр
Оллі Рін,
розширення Фінляндія
Луї Мішель,
розвиток і гуманітарна допомога Бельгія
Ласло Ковач,
податки й митний союз Угорщина
Неелі Кроес,
конкуренція Нідерланди
Маріанн Фішер Боел,
сільське господарство й розвиток села Данія
Беніта Ферреро–Валднер,
зовнішні відносини й політика сусідства Австрія
Чарлі Мак–Креві,
внутрішній ринок і послуги Ірландія
Владімір Шпідла,
зайнятість, соціальні справи та рівні можливості Чехія
Пітер Мендельсон,
торгівля Сполучене Королівство
Андріс Пібалґс,
енергетика Латвія



Глосарій основних термінів Європейського Союзу

Агентства Європейського Союзу European Union agencies
установи ЄС, які керуються європейським публічним правом; відрізняються від інституцій Спільноти (Рада, Парламент, Комі-сія тощо) і мають власний юридичний статус.
Агентства створюються відповідно до актів вторинного законодав-ства (див. Право Спільноти) для виконання специфічних техніч-них, наукових або адміністративних завдань. Перші агентства ви-никли в 1970–х роках, але більшість із них почали роботу в 1994 або 1995 роках після того, як Європейська Рада в Брюсселі (жов-тень 1993 року) нарешті вирішила (внаслідок тривалих супере-чок), у яких країнах розмістять штаб–квартири семи з них.
Нині сімнадцять організацій відповідають означенню агентств Європейського Союзу, хоча називають їх по–різному: центр, бюро, фундація тощо. Залежно від повноважень і партнерів або клієнтів усі агентства за видом діяльності можна поділити на чо-тири групи:
Агентства, що сприяють функціонуванню внутрішнього ринку:
? Бюро гармонізації внутрішнього ринку — Office for Harmonisation in the Internal Market, OHIM (м. Алі¬¬канте, Іспанія);
? Бюро Спільноти з прав на різновиди рослин — Com¬munity Plant Variety Office, CPVO (м. Анже, Франція);
? Європейське агентство з оцінювання лікарських препа-ратів — European Medicines Agency, EMEA (м. Лон¬дон, Велика Британія);
? Європейське агентство з безпеки харчових продуктів — European Food Safety Authority, EFSA (тимчасово м. Брюссель, Бельгія);
? Європейське агентство з морської безпеки — European Maritime Safety Agency, EMSA (м. Лісабон, Португалія);
? Європейське агентство з авіаційної безпеки — European Aviation Safety Agency, EASA (м. Кельн, Німеччина);
? Європейське агентство з мережевої та інформаційної безпеки — European Network and Information Security Agency, ENISA (м. Іракліон, о. Кріт, Греція);
? Європейський центр з профілактики та контролю хво-роб — European Centre for Disease Prevention and Control, ECDC (м. Стокгольм, Швеція).
Моніторингові центри:
? Європейське агентство з охорони довкілля — European Environment Agency, EEA (м. Копенгаген, Данія);
? Європейський моніторинговий центр з наркотиків та наркотичної залежності — European Monitoring Centre for Drugs and Drug Addiction, EMCDDA (м. Лі-сабон, Португалія);
? Європейський моніторинговий центр з расизму та ксе-нофобії — European Monitoring Centre on Racism and Xenophobia, EUMC (м. Відень, Австрія).
Агентства, що підтримують соціальний діалог на європейському рівні:
? Європейський центр розвитку професійної освіти — European Centre for the Development of Vocational Training, Cedefop (м. Салоніки, Греція);
? Європейська фундація з поліпшення умов життя та праці — European Foundation for the Improvement of Living and Working Conditions, EUROFOUND (м. Дублін, Ірландія);
? Європейське агентство з безпеки й охорони здоров’я на роботі — European Agency for Safety and Health at Work, EU–OSHA (м. Більбао, Іспанія).
Агентства, що реалізують у своїх галузях програми й завдання від імені Європейського Союзу:
? Європейська освітня фундація — European Training Foundation, ETF (м. Турин, Італія);
? Центр перекладів для органів ЄС — Translation Centre for the Bodies of the European Union, CdT (Люксембург);
? Європейське агентство з відбудови — European Agency for Reconstruction, EAR (м. Салоніки, Греція).

Аденауер Конрад (1876–1967)Adenauer Konrad
німецький політик, співзасновник Християнсько–демократичного союзу. Від 1949 року до 1963–го — канцлер Федеративної Респуб-ліки Німеччини (ФРН). Доклав багато зусиль до створення ФРН як незалежної держави та її входження в Раду Європи (1950) і НАТО (1955). У 1951–55 рр., за перебування Аденауера одночасно на по-саді міністра закордонних справ, ФРН стала країною–засновницею Європейських Спільнот. Дотримувався федер¬а¬лістських поглядів на майбутній устрій інтегрованої Європи.

Амстердамський договір Treaty of Amsterdam
є результатом міжурядової конференції, яка розпочала свою ро-боту на засіданні Європейської Ради в Турині 29 березня 1996 р. Договір ухвалено на засіданні Європейської Ради в Амс-тердамі 16–17 червня 1997 р.; 2 жовтня 1997 р. його підписали міністри закордонних справ п’ятнадцяти держав–членів.
Набрав чинності 1 травня 1999 р. після ратифікації в усіх держа-вах–членах згідно з національними конституційними вимогами.
З юридичного погляду вносить поправки в деякі положення До-говору про ЄС, Договору про створення Європейської Спільно-ти та інших відповідних актів.

Архітектура Європи Architecture of Europe
це різноманітні організації, установи, об’єднання й традиційні відно-сини, що утворюють європейський простір, де країни–члени спів-працюють у розв’язанні проблем, які зачіпають спільні інтереси.
Центральну «конструкцію» цієї архітектури було визначено в Договорі про Європейський Союз, вона тримається на трьох «стовпах» (див. «Стовпи», або підвалини, ЄС»).

Бар Раймон (1924–) Barre Raymond
французький політик, міністр зовнішньої торгівлі, прем’єр–міністр Франції, один із творців європейського Економічного та монетарного союзу. Перебуваючи на посаді віце–пре¬зидента Єврокомісії (1967–1972), керував підготуванням так званого «Меморандуму Бара» (1969) — плану монетарної ста-більності в Європі. Головними засадами цього документа стали: співпраця країн–членів у валютній сфері; фінансова допомога країнам з валютними проблемами; економічне зближення як ба-за для подальшої фінансової інтеграції.

Безпека харчових продуктів Food safety
Європейський Союз визначив безпеку харчових продуктів одним з головних пріоритетів своєї політики. Це основна мета, яку слід завважувати в різних сферах діяльності Спільноти, як–от спіль-на сільськогосподарська політика, зокрема та її ділянка, що сто-сується розвитку села; захист природного довкілля; охорона здо-ров’я; захист споживачів та внутрішній ринок.
Публічні дебати, зініційовані Зеленою книгою про головні принципи безпеки харчових продуктів, привели до появи в січні 2000 року відповідної Білої книги. Вона стала важливим кроком на шляху до ухвалення нового закону про харчові продукти. В цьому документі Комісія оголосила про розроблення правових рамок, які охоплюватимуть весь харчовий ланцюг — «від лану до столу» — відповідно до глобального інтегрованого підходу. За цією логікою, безпека харчових продуктів — це й здоров’я тва-рин та їхнє харчування, захист тварин та їхній добробут, ветери-нарний контроль і піклування про здоров’я рослин, і дотримання санітарних норм за обробку та приготування харчових продуктів. У Білій книзі також наголошено на необхідності діалогу зі спо-живачами, яких треба слухати, навчати й інформувати.
У лютому 2002 року ухвалено постанову, що заклала підвалини нового законодавства з безпеки харчових продуктів. Вона визна-чає п’ять основних загальних принципів:
? твердження про нерозривність усіх ланок харчового ланцюга;
? аналіз ризиків як наріжний камінь політики безпеки харчових продуктів;
? відповідальність операторів у цій сфері;
? можливість контролювати продукт на кожній стадії ха-рчового ланцюжка;
? право громадян на точну й достовірну інформацію.
Цією ж постановою засновано Європейське агентство з безпеки харчових продуктів. Його основними завданнями є надання неза-лежних наукових висновків стосовно безпеки харчових продук-тів, збір та аналіз даних про будь–які потенційні або наявні ри-зики та підтримка постійного діалогу з громадськістю.

Безперервний розвиток Sustainable development
Концепція безперервного (гармонійного) розвитку розуміє таке економічне зростання, що може забезпечити добробут суспільст-ва в коротко–, середньо– і, найголовніше, довгостроковій перс-пективі. В її основі лежить переконання, що задоволення сього-днішніх потреб не повинно ставити під загрозу майбутній добробут. Маастрихтський договір підтвердив надзвичайно важливий для забезпечення безперервного розвитку принцип урахування проблем довкілля в розробленні та реалізації політи-ки в інших галузях (тому термін «гармонійний розвиток», у сенсі гармонії з природою, йомовірно, точніше передає суть концепції «sustainable development»).
Стратегію безперервного розвитку Європейського Союзу ухвалили в травні 2001 року. Вона набула міжнародного виміру після схва-лення Комісією в 2002 році всесвітнього партнерства заради безпе-рервного розвитку. В серпні — вересні 2002 року на всесвітньому саміті ООН з безперервного розвитку в місті Йоганнесбурзі (Пів-денна Африка) було визначено нові цілі, робочі програми й терміни в таких сферах, як прісна вода, океани, рибні ресурси, біологічне різноманіття, хімічні речовини, енергетика, безперервні виробницт-во та споживання. Європейський Союз зобов’язався піти в цій га-лузі навіть далі визначених на саміті цілей.
Коли Європейська Комісія в новому складі заступила на посаду в листопаді 2004 року, ЄС вирішив переглянути свою стратегію безперервного розвитку з огляду на численні зміни, які сталися, відколи її було ухвалено.

Білі книги White Papers
Білі книги Європейської Комісії містять пропозиції щодо діяльності Спільноти. Це конкретні напрямки політики, що їх розробили екс-перти та офіційні служби. У деяких випадках появі Білої книги пе-редує публікація відповідної Зеленої книги, мета якої — започат-кувати консультаційний процес на європейському рівні. Прикладом можуть слугувати такі білі книги Комісії: про завершення форму-вання спільного ринку; «Зростання, конкурентність і зайнятість»; про зближення законодавства асоційованих держав Центральної та Східної Європи в сферах, що стосуються спільного ринку тощо. Якщо Рада підтримує Білу книгу, вона може стати програмою дій Союзу у відповідній сфері.

Бріан Арістід (1862–1932) Briand Aristide
французький політик, кілька разів був прем’єр–міністром та мі-ністром закордонних справ Франції. Разом з Ж. Жоресом засну-вав газету «Юманіте». Лавреат Нобелівської премії Миру (1926 рік). Один з «батьків–фундаторів» європейської інтегра-ції. Був прихильником «Федеративної Європи», концепцію якої запропонував Лізі Націй 1929 року. У документі, званому «Ме-морандумом Бріана», пропонував створити «тривалі уряди солі-дарності на базі міжнародних угод». 20 тис. км нових кордонів, що виникли в Європі внаслідок Версальського миру, вважав не-гативним явищем. Стверджував, що у федеративній Європі дер-жави–члени мають зберігати свій суверенітет і цілковиту полі-тичну незалежність, однак слід забезпечити вільне переміщення товарів, капіталів та осіб. Проте Ліга Націй не зважила на про-позицію Бріана.

Бюджет ЄС Budget (EU Budget)
Всі надходження ЄС та його видатки вносять до бюджету Спіль-ноти на основі щорічних прогнозів. Втім винятком із цього пра-вила є фінансування операційних витрат, пов’язаних з реалізаці-єю положень розділів V та VI Договору про ЄС, яке може здійснюватися коштом країн–членів. В основу бюджету Спіль-ноти покладено кілька принципів, зокрема:
? принцип об’єднання (всі надходження та видатки зво-дяться разом у єдиному документі);
? принцип річного періоду (операції бюджету стосують-ся бюджетного року);
? принцип збалансованості (видатки не можуть пере¬вищувати надходження).
Комісія готує проект бюджету та направляє його в Раду мініст-рів, яка розділяє бюджетні повноваження з Європейським Пар-ламентом. Від класифікації витрат залежить, котра з цих двох інституцій визначатиме долю тієї чи іншої статті. Проте бюджет загалом затверджує або відхиляє Європейський Парламент; закон про бюджет набирає чинності після того, як його підписує прези-дент Парламенту. Якщо Парламент не затверджує бюджету, Спі-льнота функціонує за місячним бюджетом, розрахованим на торі-шній базі, аж доки не буде ухвалено новий.
На 2003 рік (останній рік перед розширенням ЄС) бюджет Спіль-ноти було визначено в розмірі 97,5 млрд. євро. Близько половини бюджетних коштів витрачається на виконання завдань спільної сільськогосподарської політики ЄС; ще третина спрямовується на структурні заходи — розвиток найбідніших реґіонів, соціально–еко¬номічна перебудова проблемних реґіонів та боротьба з безробіт-тям. Решта коштів (приблизно 20%) розподіляються між внутрі-шніми потребами (науково–дослідні програми, енергетика, ядерна безпека, охорона довкілля, освіта та професійне навчання, молоді-жні та культурні програми, захист споживачів, транс’європейські мережі тощо) та зовнішньою діяльністю Союзу (зокрема допомога країнам–кандидатам і третім країнам).
Спершу бюджет організації формувався з внесків країн–членів, але на початку 1970–х років було створено систему власних ре-сурсів Спільноти.
Починаючи від 1988 року річний бюджет ЄС визначається за се-редньотерміновими фінансовими перспективами (перспективний фінансовий прогноз), які обмежують річні витрати. На Берлінсь-кому саміті в березні 1999 року глави держав та урядів ухвалили нову фінансову перспективу розвитку бюджету ЄС на період 2000–2006 рр.; 2003 року її поправили у зв’язку з розширенням ЄС. Наразі триває робота над новою фінансовою перспективою на період від 2007 до 2013 рр.

Верховний представник з питань спільної зовнішньої та безпекової політики High Representative for the CFSP
Посаду Верховного представника з питань спільної зовнішньої та безпекової політики (СЗБП) створили згідно з Амстер-дамським договором (набрав чинності 1 травня 1999 року). Цю посаду обіймає генеральний секретар Ради ЄС, він допомагає країні–президентові в розв’язанні питань, пов’язаних зі спі-льною зовнішньою та безпековою політикою. Верховний пред-ставник має зробити позицію Союзу на міжнародній арені поміт-нішою та чіткішою завдяки її «персоніфікації». Іноді його називають «пан/пані СЗБП» (Mr/Ms CFSP).
Верховний представник допомагає розробляти, готувати та ви-конувати політичні рішення Ради. На запит президента Ради може вести діалог з третьою стороною від імені Ради. Відколи запровадили посаду Верховного представника з питань СЗБП, роботою генерального секретаріату Ради опікується заступник генерального секретаря.
Європейська Конституція передбачає створення посади мініст-ра закордонних справ ЄС, яка поєднає функції Верховного пред-ставника з питань СЗБП і члена Комісії із зовнішніх відносин.

Власні ресурси Own resources
Кошти, що їх перераховують держави–члени в бюджет ЄС для фінансування його витрат.
Спершу бюджет ЄС, як будь–якої міжнародної організації, за-лежав від внесків країн–членів. Однак 21 квітня 1970 року було ухвалено рішення про створення власних ресурсів. Від 1 січня 1978 року бюджет ЄС формується тільки з власних ресурсів.
Зазвичай виділяють чотири види власних ресурсів:
? мито на імпорт з третіх країн сільськогосподарської продукції та збори в рамках спільної організації ринку цукру (зокрема на виробництво та зберігання);
? митні збори внаслідок застосування спільного митного тарифу на імпорт з третіх країн;
? «ПДВ–джерело»: відрахування від надходжень пода-тку на додану вартість до національних бюджетів за гармонізованою ставкою. Вона становила 1% до 1999 ро¬ку, та після ухвалення у вересні 2000 року но-вого рішення про власні ресурси зменшилась до 0,75% у 2002 та 2003, і до 0,5% – у 2004. База відра-хувань не може перевищувати 50% ВНП країни;
? так званий додатковий ресурс, оскільки його обсяг встановлюється залежно від трьох інших джерел на-повнення бюджету. Він спирається на реальну плато-спроможність держави–члена й полягає у відрахуван-ні певного відсотка від ВНП країни.
Перші два види надходжень називають традиційними власними ре-сурсами, з них починалося формування власного бюджету ЄС. ПДВ–джерело запровадили 1979 року, а «додатковий ресурс» — 1988 року.
2002 року дохідна частина бюджету ЄС становила 95,6 мільярда єврів, 43% яких — це відрахування від ВНП, 38,3% — з «ПДВ–джерела», 14,8% — стягнення спільного мита, 1,8% — сільськогосподарські збори. Власні ресурси не повинні переви-щувати 1,27% від сукупного ВНП держав–членів.
Існують ще й інші, хоча й менш вагомі джерела наповнення бюд¬жету ЄС, а саме: надлишок з попереднього року; податки на при-бутки службовців Євросоюзу; штрафи, які стягує Комісія за по-рушення законів ЄС.

Генеральні директорати Directions General, DG
Головні адміністративні підрозділи Комісії. Службовці Комісії організовані в генеральні директорати (ГД) та служби (напри-клад, юридична служба). Кожний ГД відповідає за певний на-прямок політики Союзу. Очолює ГД генеральний директор, під-порядкований відповідному членові Комісії. Однак кількість і коло повноважень генеральних директоратів не обов’язково збі-гаються з кількістю та повноваженнями членів Комісії (кількість ГД змінюється, наразі їх близько 30). Один член Комісії може мати в своєму підпорядкуванні кілька ГД, а коло обов’язків одно-го ГД може поширюватись на кількох членів Комісії. Член Комі-сії може взагалі не мати генерального директорату. Генеральні директорати готують проекти законодавчих пропозицій Комісії.

Генетично модифіковані організми, ГМО Genetically modified organisms, GMOs
Генетично модифікованими називають організми, генетичний ма-теріал (ДНК) яких змінювався не внаслідок відтворення та/або природної рекомбінації, а завдяки додаванню модифікованого гена чи гена іншого біологічного виду або різновиду організмів.
Законодавство Спільноти щодо ГМО існує від 1998 року. У своїх діях у цій сфері ЄС прагне, дотримуючись правил єдиного ринку, захистити здоров’я людей і природне довкілля. Є закони про ви-користання, поширення, збут ГМО та виявлення їх у продуктах. Крім того, ЄС ухвалив заходи з упровадження положень Карта-генського протоколу з біобезпеки про транскордонне розповсю-дження ГМО.
Після п’ятирічного мораторію Комісія знову дозволила ГМО в травні 2004 року. Перш ніж він потрапить на ринок ЄС, генетич-но модифікований продукт суворо перевіряють. Здійснюють таку перевірку в лабораторіях, що належать до європейської мережі Спільного дослідного центру Європейської Комісії. Крім того, законодавство ЄС чітко регламентує принципи маркування про-дуктів зі вмістом ГМО.
У вересні 2004 року Комісія вперше дозволила продаж і вирощу-вання генетично модифікованого насіння, зареєструвавши 17 нових різновидів кукурудзи в Каталозі ЄС з різноманіття видів сільськогосподарських рослин.

Гімн Європи European Anthem
«Ода радості» — музика фіналу Дев’ятої симфонії Людвіґа ван Бетховена, написаного на вірші Фрідріха Шіллера. 1972 року вона стала офіційним гімном Ради Європи, а 1985 року глави держав та урядів Європейського Союзу затвердили «Оду радос-ті» як гімн ЄС. Він призначений не для того, щоб замінити наці-ональні гімни держав–членів, а радше відзначити їхні спільні цінності та єдність і різноманіття.

Глобалізація економіки Globalisation of the economy
Європейська Рада в Турині (Італія) назвала економічну глобалі-зацію однією з головних проблем, що постали перед Європейсь-ким Союзом наприкінці XX століття. Термін «економічна глоба-лізація» означає процес дедалі більшої всесвітньої економічної інтеграції, головними рушійними силами якого є:
? лібералізація міжнародної торгівлі та руху капіталів;
? зростання темпів технологічного прогресу та фор¬му¬вання інформаційного суспільства;
? дерегулювання.
Ці три чинники посилюють один одного: технологічний прогрес стимулює міжнародну торгівлю, а змога торгувати по всьому світі сприяє поширенню технологічного прогресу. Водночас дерегулю-вання стимулює розвиток нових технологій та усуває перешкоди для торгівлі. Втім дехто вважає, що технологічний прогрес створює для підприємців можливості оминати національне регулювання.

Громадянство Європейського Союзу Citizenship of the Union
визначається наявністю громадянства однієї з його країн–членів. Іншими словами, будь–який громадянин держави ЄС вважаєть-ся громадянином Союзу. Окрім прав та обов’язків, визначених у Договорі про створення Європейської Спільноти, громадянство Союзу означає чотири спеціальних права:
? свобода пересування та проживання будь–де на
території держав Союзу;
? право голосувати та висувати свою кандидатуру на ви-борах до місцевих органів управління та до Європей-ського Парламенту в країні проживання;
? дипломатичний і консульський захист з боку органів будь–якої держави ЄС у третій країні, де немає
представництва рідної країни громадянина ЄС;
? право на подання скарги європейському омбудсманові.
Запровадження поняття «громадянин ЄС», звісно, не означає скасування національного громадянства. Воно доповнює його й дає людині змогу краще усвідомити свою належність до Європей-ського Союзу.

Гуманітарна допомога Humanitarian aid
Європейський Союз загалом (Комісія та країни–члени) наразі є одним з найбільших донорів гуманітарної допомоги в світі.
Останнім часом надання гуманітарної допомоги, як частина зов-нішньої діяльності Європейської Спільноти, набуло особливого значення. Це пов’язано зі збільшенням кількості кризових ситу-ацій на планеті та прагненням Спільноти відігравати провідну роль у міжнародних гуманітарних місіях. Задля цього 1992 року було створено Офіс гуманітарної допомоги Європейської Комісії (European Commission’s Humanitarian Aid Office, ECHO). Його завданням є надання термінової допомоги (продуктів, матеріалів та практичної участі) жертвам природних і суспільних катастроф та конфліктів поза межами Союзу. Надання такої допомоги ґрун-тується на принципах недискримінації, неупередженості та гу-манності. Її розподіляють партнери Офісу, а саме недержавні організації, агенції гуманітарної допомоги ООН та інші міжнаро-дні організації.

Де Ґаспері Альчіде (1881–1954) De Gasperi Alcide
італійський політик. 1927 р. заарештований фашистами, звільнений після втручання папи Пія ІХ. Створив італійську Християнсько–демократичну партію, яку очолив 1946 року. У період 1946–53 рр. кілька разів був прем’єр–міністром Італії та сприяв переходові краї-ни від фашизму до демократії. Саме тоді Італія вступила до Ради Єв-ропи, НАТО й стала однією з шести країн–засновниць Європейсь-кої спільноти з вугілля та сталі. Вважається одним з «батьків–засновників» європейської інтеграції; був прихильником її федералі-стської концепції.


Купити книгу у видавництві "К. І. С."
Комментарии
Анонимно
Войти под своим именем


Ник:
Текст сообщения:
Введите код:  

Загрузка...
Поиск:
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2020 <META> Все права защищены