/usr/local/apache/htdocs/lib/public_html/book/KIS/ekon_systemy.txt Библиотека на Meta.Ua Порівнюємо економічні системи (фрагмент)
<META>
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Библиотека
Библиотека
Попробуй новую версию Библиотеки!
http://testlib.meta.ua/
Онлайн переводчик
поменять




Назва: Порівнюємо економічні системи

Автор: Стівен Роузфілд

ISBN 966-8039-74-2
Мова: Українська (переклад з англійської)
Видавництво "К.І.С"
Рік 2005
М'яка палітурка
Кількість сторінок: 370
Опис: Стосовно порівняльного аналізу економічних систем є як різні підходи, так і ставлення економістів. Одні вважають його дуже корисною галуззю економіки, інші ж не вбачають у ньому сенсу. Щодо перших, то вони стоять на позиції, що в перебігу такого аналізу можна виробити загальні підходи до вивчення економіки загалом і знайти певні правила, за якими вона працює. Їхні ж опоненти обстоюють думку, що зайве порівнювати економічні системи, бо всім відомо, що найефективнішою є лише основана на конкурентних засадах. Однак практика знає як ефективні керовані системи, так і не зовсім ефективні ринкові економіки. Ці та інші питання становлять основу цієї праці.

Цільова авдиторія: для широкого кола читачів



Зміст
Список рисунків vii
Список таблиць ix
Вступ 1
Частина І Системи
Розділ 1. Порівняльне дослідження економічних систем
Розділ 2. Класифікація та принципи
Розділ 3. Культура, політика та хиби економічної поведінки
Розділ 4. Влада
Частина ІІ Ідеальні економічні механізми
Вступ
Розділ 5. Досконала конкуренція
Розділ 6. Досконале державне управління
ЧАСТИНА ІІІ Наймогутніші держави світу
Вступ
Розділ 7. Америка
Розділ 8. Континентальна Європа
Розділ 9. Японія
Розділ 10. Китай
Розділ 11. Росія
Розділ 12. Перехідний період
Розділ 13. Порівняння потенціалів
Частина IV Показники економічної діяльності
Розділ 14. Оцінювання показників
Розділ 15. Функціонування глобальної економіки
Додаток А. Допоміжні таблиці
Додаток Б. Таблиця 15.1 Джерела та відхилення
Додаток В. Таблиця 15.2 Джерела та відхилення
Частина V Міжнародні відносини
Розділ 16. Безпека
Глава 17. Баланс озброєнь
Розділ 18. Взаємодія систем: ефективність і могутність
Глосарій
Покажчик
Список рисунків
2.1. Функція граничної споживчої корисності
2.2 Функція споживчого попиту
2.3 Оптимізація корисності споживчого набору
2.4 Функція пропозиції праці
2.5 Мінімізація вартості набору чинників виробництва
2.6 Максимізація прибутку
2.7 Етапи продуктивності чинників
2.8 Вальрасове цінове коригування
2.9 Маршалове коригування виробництва
2.10 Можливості макровиробництва за Кейнсом
2.11 Ділові настрої та сукупні інвестиції за Кейнсом
2.12 Ринок позикових коштів за класичною теорією
2.13 Ринок вільних грошових залишків за Кейнсом
2.14а Рівновага за Гіксом — Гансеном за ринку позикових коштів
2.14б Часткова рівновага на ринку вільних готівкових коштів за Гіксом — Гансеном
2.14с Рівноважний ВВП за неповної та повної зайнятості
2.15 Відсоткова ставка за умов загальної конкуренції та рівноважний ВВП (зокрема й непродуктивне накопичення вільних грошових коштів), за Фішером
5.1 Досконало конкурентна загальна рівновага
5.2 Межа досконало конкурентної корисності
6.1 Схематичне зображення таблиці господарських операцій у статичній відкритій моделі «витрати — випуск»
7.1 Універсальний набір видів економічної діяльності
7.2 Розподіл чинників виробництва в Америці
7.3 Виробничі потужності в Америці
7.4 Потенціал ефективності в Америці
7.5 Споживчі можливості в Америці
7.6 Роздрібний розподіл в Америці
7.7 Межі корисності в Америці
8.1 Розподіл чинників виробництва в континентальній Європі
8.2 Потенціал ефективності в континентальній Європі
8.3 Роздрібний перерозподіл у континентальній Європі
9.1 Розподіл чинників у Японії
9.2 Потенційна ефективність Японії
9.3 Роздрібний розподіл у Японії
10.1 Розподіл чинників у Китаї
10.2 Потенціал ефективності в Китаї
10.3 Роздрібний розподіл у Китаї
10.4 Межі корисності в Китаї
11.1 Розподіл чинників виробництва в Росії
11.2 Потенціал ефективності в Росії
11.3 Роздрібний розподіл у Росії
11.4 Межі корисності в Росії
14.1 Радянський економічний потенціал, вимірюваний з погляду відносної індексації показників
15.1а Зростання ВВП на душу населення в трьох світах у 1995 – 2005 рр.
15.1б Зростання ВВП на душу населення у великих державах у 1995 – 2005 рр.
15.2а Розподіл глобального ВВП у 1995 р. та 2025 р.
15.2б Розподіл ВВП великих держав у 1995 р. та 2025 р.

Список таблиць
2.1 Економічні системи: основні концепції
7.1 Розподіл федеральних ресурсів за видами діяльності 1998 р. (млрд. доларів США)
12.1 Індекси ВВП/ЧМП в країнах Східної Європи з перехідною економікою 1980 р., 1986 – 1999 рр. (1989 = 100)
12.2 Споживчі ціни в країнах Східної Європи з перехідною економікою, 1990 — 1999 рр. (середньорічний рівень, зміна у % порівняно з попереднім роком)
14.1 Рівень продуктивності чинників виробництва (США = 100), валовий матеріальний продукт на одиницю затрат чинників виробництва (праця та виробничий капітал) (у %)
15.1 Показники порівняльного функціонування систем: населення, ВВП, зростання та інфляція
15.2 Показники порівняльного функціонування систем
15.3 Перспективи приросту ВВП на душу населення в 1995 – 2025 рр.
15.4 Перспективи приросту ВВП у 1995 – 1999 рр.
15.5 Показники порівняльного функціонування систем: макростратегія
15.6 Показники порівняльної економічної структури
15.7 Показники порівняльного функціонування систем: військова діяльність
15.8 Показники порівняльного функціонування систем: структура зайнятості та умов праці
15.9 Показники порівняльного функціонування систем: бідність та нерівність
А15.1 Східна Європа та Співдружність Незалежних Держав: дохід на душу населення за паритетом купівельної спроможності, дол. (1995 р.)
А15.2 Європа: ВВП, дохід на душу населення та деякі інші показники (1995)
А15.3 Європа: ВВП на душу населення та зростання (в дол. та %)
А15.4 Східна Європа та СНД: ВВП на душу населення та його зростання (в дол. та %)
А15.5 ВВП на душу населення та його зростання (в дол. та %) вибірково для деяких країн «другого» та «третього» світу
16.1 Системи безпеки: головні концепції
17.1 Сукупна кількість стратегічних засобів доставки (на 1 січня 1998 р.)
17.2 Арсенали бойової техніки Росії та США (1998 р.)
17.3 Структура збройних сил Китаю (1998 р.)
17.4 Структура збройних сил Японії (1998 р.)
17.5 Виробництво основних систем озброєнь у Росії (оцінка) (1990 – 1997 рр.)
17.6 Зіставлення оцінкових показників обсягу оборонної діяльності Росії та США, млрд. дол. США 1978 р.


17.7 Міністерство оборони США: кошти, виділені на потреби збройних сил, млрд. дол. США 1998 р.



Вступ

Я назвав цю книгу «Загальна теорія зайнятості, відсотків та грошей» з наголосом на означенні «загальна». Мета цієї назви — протиставити характер моїх аргументів і висновків аргументам і висновкам класичної теорії цього предмета, на якій я був вихований і яка домінує у сфері економічної думки (як практичної, так і теоретичної) в керівних та академічних колах нинішнього покоління, так само як і протягом минулих ста років. Я намагатимусь довести, що постулати класичної теорії застосовні лише в особливих, а не в загальних випадках, причому економічна ситуація, яку вона розглядає, є лише крайнім випадком можливих станів рівноваги. Мало того, характеристики таких особливих випадків, припущення щодо яких робить класична теорія, не є типовими для економічного суспільства, в якому ми живемо, отож її вчення буде оманливим і руйнівним, якщо ми спробуємо застосувати її до фактів практичного життя.
Джон Мейнард Кейнс, «Загальна теорія зайнятості, відсотків та грошей», 1963, с. 3.
Порівняльний аналіз економічних систем — це галузь економіки, яка вивчає вплив мотиваційних, механістичних та інституційних сил, що визначають попит і пропозицію, на виробничий потенціал та показники економічної діяльності. Для декого ця дисципліна є каталогом людської економічної уяви. Їм подобається вивчати, як у різні часи й у різних країнах суспільство концептуалізувало та формувало такі системи, як гармонізм, комуналізм, соціалізм, комунізм та капіталізм, заради побудови нового світу. Дехто підходить до цього предмету з позиції природного відбору й розглядає розвиток історичних систем у хронологічному розрізі, як–от феодалізм та меркантилізм. В інших — прагматичніше ставлення, вони намагаються визначити, які інституції та системи найкраще працюють сьогодні.
І ті, й інші по–своєму праві, однак теоретики, виховані в класичній традиції, часом розглядають порівняльний аналіз систем як марну вправу, оскільки вони вважають, що історія вже показала, що система, основою якої є вільні підприємства, які діють за мінімальної участі держави, є вищою відносно всіх минулих, сучасних та майбутніх економічних систем. З такою позицією легко погодитися. Дуже хотілося б, щоб економіка мала властивості досконало конкурентних економічних систем, а повоєнні успіхи ліберального капіталізму дають підстави стверджувати, що чим ближче реальна економіка до конкурентного ідеалу, тим ліпше вона функціонує.
Проте не все так просто. Наведені в підручниках моделі досконалої ринкової конкуренції не такі вже ідеальні або завершені, як здається. Їхні властивості залежать від особливих припущень щодо технології, інформації, доступу до ринку, патентованих інновацій та правильності цінових і кількісних механізмів регулювання («невидима рука»). Ці моделі не беруть до уваги державне регулювання, програми й трансферти, а також зобов’язання, і, звичайно ж, функціонування реальної економіки часто зовсім не відповідає класичним очікуванням. Від початку 1960–х рр. до 1990–х рр. керована економічна система Японії за більшістю показників випереджала американську, побудовану за ліберальною моделлю.
Тому надзвичайно важливо будувати реалістичні моделі показників різних економічних систем та науково їх оцінювати, а не висувати припущення, що внаслідок глобалізації все стане одноманітним. Саме така мета ставилась при написанні цієї праці, в якій розроблено основні мікро– та макроекономічні принципи, застосовні до всіх типів економіки, і пояснюється, як унаслідок впливу різних національних культур ці принципи перетворились на різні економічні системи. У книжці розглядаються концептуальні непорозуміння щодо порівняльної цінності вільної конкуренції та досконалого управління і показано, як у багатьох випадках тих самих результатів можна досягти за допомогою одного чи кількох механізмів. У книжці також висвітлено питання, чому змінні технічного характеру, як–от кількість і якість основних та обігових засобів, менеджмент, підприємництво, технічний прогрес та управління економікою, не можна вважати належним поясненням таких негативних явищ, як зростання бідності в найбідніших країнах світу. Запропонований автором альтернативний підхід дає змогу зрозуміти, в який спосіб культура, політика та неправильна економічна поведінка систематично змінюють попит, пропозицію, докладені зусилля, ноу–хау, дисципліну, інновації, компенсації, розподіл прибутку та добробут суспільства, причому особливу увагу приділено системам, які сформувалися в Америці (як приклад англо–американської моделі), континентальній Європі, Японії, Китаї та Росії. Такий свіжий погляд у дусі Кейнса розширює сферу, для якої справедливі принципи загальної економічної поведінки, спрямованої на пошук корисності; він дозволяє виявити глибинні тенденції розвитку світової економіки, невидимі за старого підходу. Увагу читача привернуто не до всесвітньої «конвергенції», яка буцімто має стати результатом досконалих конкуренції й планування у світовому масштабі, а до перерозподілу багатства та влади в світі. Такий підхід показує, як сподівались економісти досить довгий час, що правильність розуміння часом дає чіткість ідеалів (як, скажімо, ідеалів загальної ринкової конкуренції, котра, як передбачається, охоплює всю економічну поведінку країни). У певному сенсі це має бути очевидним. Переконливість конкурентної парадигми базується на понятті, що пошукачі корисності віддаватимуть перевагу вільному підприємництву, оскільки воно будь–кому дає змогу досягти процвітання на рівних для всіх умовах. Припускається, що раціонально налаштовані індивідууми прагнутимуть максимізувати свою корисність і прибуток, виробляючи й споживаючи те, чого вони хочуть найбільше. Припускається, що вони уникатимуть нечесної антиконкурентної практики, зокрема кримінальної поведінки, й завжди діятимуть ефективно. Але загалом конкурентних систем неможливо знайти. Люди, щодо яких роблять припущення, буцімто вони прагнуть зрозуміти сутність власного «я», що їхні вчинки відповідають етичним вимогам, а діяльність повсякчас ефективна, постійно не виконують відведених їм ролей, оскільки в своїх діях вони обмежені культурними традиціями, часто керуються іншими мотивами й чинять непорядно.
Ця проблема виходить за межі національних кордонів і охоплює міжнародні економічні відносини та сферу безпеки. Науковці–політологи, як–от Семюел Гантиґтон, означають міжнародні справи як зіткнення цивілізацій, де головну роль відіграє сила, а не просто конкуренція. Англо–американська культура та загальні принципи конкуренції, що їх вона сповідує, на погляд Гантинґтона, унікальні, а не універсальні; цей факт докорінно змінює загальні засади глобального економічного розвитку.
Більшість студентів і науковців відчувають це напруження, але так само, як архітектори теорії переходу, відомої під назвою «Вашинґтонський консенсус», вони досі перебувають у полоні раціоналістичного ідеалізму. Це фатальна помилка, оскільки раціональний ідеалізм завжди тягне назад, до хибного висновку про те, що всі види ринкової економіки чи цивілізації є, або незабаром будуть, ефективними й майже однаковими. Ми уникаємо цієї пастки, розробивши єдину теорію всіх систем, у якій міжнародні відносини враховуються при формуванні вже найперших принципів.
Цю нову теорію систем та її міжнародні наслідки докладно, крок за кроком, викладено в п’яти розділах. Перша частина містить концептуальні засади, які пов’язують принципи з моделями систем. У частині ІІ наведено означення, пояснення та оцінки двох архетипів: досконале вільне підприємництво (конкурентні ринки) та досконале управління (командна економіка), аби встановити певні точки відліку для оцінювання показників економічної діяльності. В частині ІІІ окреслено ринкові системи Америки, континентальної Европи, Японії, Китаю та Росії, пояснюються особливості цих систем, а також розглядаються проблеми посткомуністичного перехідного періоду. В частині IV розглянуто показники економічної діяльності найпотужніших країн світу та 169 інших країн, а також можливі результати нинішніх тенденцій розвитку, підтверджені обговоренням статистичних «пасток», що ускладнюють порівняльний аналіз різних економічних систем. Частина V містить цілісний виклад теорії систем та міжнародних відносин. У ній також наведено основні факти військових потужностей різних країн світу й викладено висновки обговорення практичних шляхів зменшення негативних наслідків протистояння різних систем й участі у глобальному економічному розвиткові.






Частина І
Системи

Розділ 1
ПОРІВНЯЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ

Економіка — це наука, яка вивчає прагнення економічної корисності за умов обмеженості ресурсів як у процесі трудової діяльності людини, так і у вільний час; при цьому припускається, що індивідуум робить раціональний вибір. Припускається також, що це прагнення корисності пов’язане тільки зі споживанням товарів та послуг, зокрема й дозвіллям. Мстиве прагнення корисності, що призводить до зменшення власного добробуту і здійснюється не на основі раціонального вибору, а щоб розквитатися з ворогами, не є економічним. Можливо, люди почувалися б краще, якби відмовились від любові та ненависті й керувалися лише здоровим глуздом, але їхня поведінка пояснюється психологічними, культурними та етичними принципами, що є предметом вивчення інших дисциплін.
Сукупний результат процесу прагнення корисності людини визначається дією таких чинників, як уподобання людей, технології, механізми, інституції та правила міжособистісної взаємодії. З цих елементів, як із цеглинок, збудовані економічні системи.
Функціонування економічних систем можна оцінити «позитивно», спостерігаючи за такими показниками, як обсяг і темпи зростання валового внутрішнього продукту, або ж «нормативно», складаючи суб’єктивне судження щодо таких питань, як розподіл прибутку та соціальна справедливість.
Теоретики часто намагаються оцінити як позитивні (технічна ефективність), так і нормативні (добробут) виміри сукупної економічної діяльності, роблячи ті чи ті припущення щодо правил, які регулюють процес пошуку корисності. Якщо припустити, що в суспільстві панують ідеальна конкуренція або досконале планування, то буде доволі просто тлумачити економічні результати та пропонувати основні напрямки економічної політики.
Втім на практиці досконалі конкуренція або планування трапляються надзвичайно рідко, та й чи бувають вони взагалі? Такі припущення можна зробити стосовно одних видів діяльності, тоді як інші види будуть неефективними, недосконало конкурентними (плановими), їх здійснюватимуть примусово (застосовуючи силу) та регулюватиме держава (за допомогою команд, адміністрування й регулювання).
Важливу роль у функціонуванні економічних систем відіграють етичні норми, політика та культура суспільства. В культурах, базованих на комуналізмі, пошук корисності індивідуумами може бути забороненим або обмеженим, що докорінно змінює правила економічної поведінки, тоді як суспільства, де є конкуренція, можуть надмірно стимулювати прагнення особистої корисності. Ідеологія також може впливати на характеристики економічних систем, але зазвичай вона є другорядним чинником. Функціонування реальних економічних систем визначається насамперед конкретною мотивацією людини, технологією та правилами міжособистісних людських стосунків у процесі пошуку корисності, а не ідеалістичними принципами.
Економічні системи
Економічні системи — це сукупності саморегулівних та регульованих культурою видів діяльності, спрямованих на досягнення корисності, що їх здійснюють шляхом добровільного обміну, взаємних чи односторонніх обов’язків або доручень за умов обмеженості ресурсів. Діяльність задля досягнення корисності може бути пов’язана з роботою (навчання, виробництво, управління, фінансування, збут та керівництво) або дозвіллям. Корисність, якої прагнуть, може бути чим завгодно за бажанням (вимогою) споживача. Самі по собі утилітарні прагнення не є економічними, хоча вони зазвичай є результатом «економізації,» тобто раціонального вибору, необхідного для досягнення вищого рівня корисності. Обмеженість ресурсів залежить від попиту та пов’язана, своєю чергою, з жертвами, що їх називають «альтернативи» або «альтернативна вартість». Більшість зусиль, спрямованих на досягнення корисності, є економічними; проте якщо немає обмеження ресурсів, а вподобання мінливі і раціональний вибір пригнічений такими емоціями, як прагнення до влади, злоба чи любов, то такі зусилля не будуть економічними. Економічні системи та відмінності між ними визначаються законами саморегулювання або правилами поведінки, встановленими в тій чи іншій культурі, які формують особливості пошуку корисності в економічних одиницях або країнах, а також відповідні механізми й інституції.
Концепція економічних систем у її широкому сенсі означає економічні системи як різноманітні саморегулівні або залежні від культурних традицій процеси прагнення корисності, що реалізуються через ринки, державне управління та обов’язки і пов’язані зі споживанням товарів та послуг у світі з обмеженими ресурсами. Все це свідчить про наявність різних способів досягнення мети, а також про те, що економізація пронизує наше життя. Втім часто краще застосовувати концепцію в її вужчому значенні, наголошуючи на понятті «робота». Хоча й робота, і дозвілля пов’язані з прагненням корисності, поняття «робота» — це переважно час, котрий люди віддають виробництву, решту ж присвячуючи споживанню (зокрема й створенню сім’ї, спілкуванню, розмовам про політику та філософським розмірковуванням). У тих суспільствах, де панують матеріальні аспекти, основну увагу приділяють роботі, а дозвіллю відводять другорядне місце. В суспільствах із переважанням духовних аспектів більше часу витрачають на роздуми й працюють лише для задоволення найнеобхідніших потреб. Часто, коли про економіку та економічні системи говорять не строго, то підсвідомо мають на увазі цю дихотомію «робота — дозвілля». Економічну діяльність швидше розглядають як спосіб заробити на життя, як засіб досягнення кінцевої мети (проведення дозвілля), а не як елемент загального економічного процесу пошуку корисності, який охоплює й дозвілля. Такого підходу ми дотримуватимемось далі в нашому викладі, розглядаючи таке поняття, як валовий внутрішній продукт, розроблене суто для діяльності, пов’язаної з роботою. Проте, аналізуючи добробут та порівняльні якості економічних систем, ми дотримуватимемось ширшого означення економіки як процесу, котрий охоплює всі зусилля, спрямовані на досягнення корисності за умов обмеженості ресурсів.
Механізми та інституції
Економічну діяльність можна здійснювати, покладаючись повністю на себе, на добровільний обмін (через ринки) та на зовнішнє регулювання (через обов’язки й державне управління). Індивідууми можуть самі керувати своєю діяльністю. Вони можуть добровільно домовлятися з іншими сторонами, і в такому разі вони присутні на ринку. Крім того, їхньою діяльністю можуть керувати державні органи (через укладені зі споживачами угоди) або сила обов’язків (традиції чи неофіційні примусові механізми).
Обидва ці механізми на практиці набувають багато різних форм. Самотужки керуючи своєю діяльністю, індивідууми можуть застосовувати різні принципи. Правила доступу на ринок та поведінки на ньому також можуть бути різними, а обов’язки та державне управління можуть передбачати взаємну підтримку, тиск кримінальних структур, укази, розпорядження, адміністрування, програми та регулювання ринку державою або приватними асоціаціями.
Організації, які встановлюють офіційні правила економічної поведінки та запроваджують механізми контролю за їх виконанням, називаються економічними інституціями. Їх слід відрізняти від традицій, які є економічним механізмом зі своїми правилами, що діє незалежно або впливає на функціонування ринків і урядів, хоча деякі економісти, зокрема Дуґлас Норт, розглядають обов’язки як один з аспектів економічних інституцій. Навіть за такого обмеженого тлумачення спостерігається величезна кількість різноманітних організації. Іноді вони визначають засадничі характеристики економічних систем. Економіку Югославії за часів Тіто вважали системою, керованою трудящими, позаяк управлінські рішення приймали робітничі ради. Вживання слова «совєтський» (щодо таких робітничих рад) мало подібний смисл у ранній період влади більшовиків.
Економічні механізми також застосовують для класифікації економічних систем. Класичний вододіл проходить між ринком і планом, добровільно узгоджуваними операціями (при вільному підприємстві) та державними наказами. Здавалося, що в цих поняттях і полягала різниця між радянською та американською системами. Але вони стали також джерелом неправильного розуміння, оскільки помилково припускалося, що ці принципи заступають один одного і що державного управління в США та ринкових сил у СРСР практично не було.
Ці помилкові характеристики свідчать про наявність глибшої проблеми. Ринки, державне управління та обов’язки майже завжди доповнюють один одного, оскільки люди рідко коли спроможні добровільно узгодити й дотримуватися правил ведення бізнесу та виконувати угоди. В реальному світі для створення ринків потрібні обов’язки та державне управління, які в різних системах механістично змішані. Навіть за авторитарних режимів, наприклад, у часи Сталіна, вважали за доцільне дозволяти різні види діяльності, які передбачали добровільний обмін.
Пошук корисності
Основна рушійна сила економічної діяльності — це пошук корисності. Корисність, якої прагнуть, охоплює і працю, й дозвілля. Її розглядають як сукупність духовних благ, таких, наприклад, як задоволення, отримане від споживання. Прагнення економічної корисності вважається раціональним, якщо воно здійснюється не під впливом пристрасті та якщо завдяки йому люди почуваються краще або поліпшується їхній добробут. Байдуже, на що саме вони витрачають гроші: на лікування зубів, послуги пральні або на насолоду від вишуканих страв. Прагнення економічної корисності, зокрема й організація дозвілля, завжди означає вибір стосовно того, що й скільки придбати (пропрацювати) за теперішніми цінами. Зазвичай це корисний процес, але він може бути й шкідливим, якщо вибір не зважений, а спотворений манією чи згубною звичкою. Пошук корисності взагалі втрачає економічний характер, якщо люди діють, не зважуючи альтернатив. Енергія, з якою індивідууми, групи людей або владні органи прагнуть домогтись корисності, часто залежить від конкуренції, умовляння й страху.
Утилітарна етика
У більшості випадків прагнення економічної корисності безмежне. Людям дозволено споживати товари та послуги, наймати на роботу інших людей задля отримання прибутку, ставитись до людей справедливо або маніпулювати ними в своїх інтересах. Поведінка кожного індивідуума залежатиме від його власної утилітарної етики, а також від уразливості інших. Якщо всі виконуватимуть «золоте правило», ставлячись до інших так, як вони хотіли б, щоб ставилися до них, то всі були б доброзичливими один до одного, що привело б до створення суспільних угод на кшталт тих, які пропагував Джон Лок (1632–1704), аби уникнути «війни всіх проти всіх», яка, на думку Томаса Гобса (1588–1679), є типовим прикладом людських стосунків. Інакше доброчесні помірковані люди можуть стати жертвою негідників, які диктуватимуть свою волю, шахраюватимуть, розкрадатимуть майно і підкорюватимуть інших задля власного зиску. Отже, «раціональне» прагнення економічної корисності саме по собі не гарантує хороших результатів, а переваги економічних систем часто значною мірою залежать від утилітарної етики.
Недобросовісна економічна поведінка
Будь–яка економічна система доволі чутлива до чотирьох типів недобросовісної економічної поведінки. Діяльність людей може бути неактивною, нераціональною, а отже, й неефективною. Вони можуть порушувати «золоте правило», вступаючи в таємну змову задля обмеження торгівлі, створення монополій та олігополій заради надприбутку. Державні або адміністративні органи можуть ставити свої інтереси вище за інтереси тих, кого вони мають захищати. Вони здатні позбавляти людей їхніх економічних прав. Такий примус завдає більшої шкоди, ніж неідеальна конкуренція, адже він позбавляє своїх жертв можливості вибирати, а не просто нав’язує їм замість чесних невигідні умови обміну. Основні завдання уряду та правила поведінки, які він установлює, можуть бути різними: від обґрунтованих та виважених цілей і правил, що майже наближаються до умов досконалої конкуренції, до корупційних методів і механізмів.
Ті, хто контролює конкретну економічну систему й отримує основний зиск від цього, звуться суверенами. За умов, коли ринки досконалі або функціонують ефективно, спостерігається суверенітет (верховна влада) споживачів; інакше суверенітет мають лише певні групи людей, як–от керівна верхівка олігополій, планові органи або еліта.
Системні порушення
Порушення у функціонуванні економічних систем можуть бути звичним явищем там, де відкидають «золоте правило». Якщо суспільство потурає неефективності та недосконалій конкуренції, авторитарному правлінню та корупції, то ці вади можуть охопити всі аспекти функціонування цієї системи. Оскільки насправді будь–яка економічна система має свої хиби, можна сказати, що злочинність певною мірою спотворює функціонування всіх економічних систем.
Переваги економічних систем
(або яка система краща?)
Немає єдиної думки стосовно того, що є добрим, а що поганим в економіці. Тому немає єдиного стандарту, яким можна було б скористатися, щоб однозначно оцінити переваги економічних систем. Можна зібрати факти та вибудувати моделі для пояснення функціонування економічної системи, але ні за допомогою фактів, ні використовуючи моделі не можна довести, що якась система є найкращою. Втім усе ж можна встановити кілька критеріїв та керуватися ними при нормативному оцінюванні, зокрема при вимірюванні потенціалу, показників функціонування та етичних цінностей суспільства. Будь–яку економічну систему можна оцінити за ступенем відхилення реальних результатів від потенційних можливостей. Неефективні системи завжди поступаються дійовим. Економічні системи можна також оцінювати, порівнюючи їхні надбання з досягненнями конкурентів, а нормативні аспекти можна аналізувати, користуючись статистичними даними про життєвий рівень, розподіл прибутку та рівень безробіття.
Адам, Єва та їхні нащадки
Ці ідеї можна викласти в іншому, неформальному формулюванні за допомогою економічної притчі. Уявімо собі Адама, Єву та їхніх нащадків. У прадавні часи, коли Адам і Єва ще втішались у Раю, їхнє життя було щасливе, оскільки їм не доводилось перейматись економікою. В Раю було всього вдосталь, не було жодних обмежень і нічого не потрібно було «економізувати». Їм варто було простягти руку — й можна було отримати будь–який ресурс, необхідний для задоволення їхніх інстинктів, прагнень чи інтелектуальних потреб. Це тривало, доки Змій не спокусив Єву. І тоді перше подружжя було вигнано з Раю в країну «економії», де бракувало всього, і їм довелось працювати (прагнення економічної корисності).
Адам і Єва вперше зіткнулись з нестачею чи браком тих чи тих ресурсів і зрозуміли, що їхній матеріальний добробут залежить від того, наскільки вправно вони вмітимуть робити чотири речі: формувати транзитивні переваги, ефективно працювати, планувати та боротися за життя. Перше вміння було життєво важливим тому, що не можна було б раціонально організувати роботу, не вміючи визначати пріоритети. Від другого вміння залежало, які саме життєві блага Адам та Єва матимуть, тобто якою буде пропозиція. Третє вміння — планувати — відкривало певні можливості для забезпечення свого майбутнього, а від четвертого залежало втілення цих планів. Адам і Єва, за висловленням Ірвіна Фішера, мусили не лише долати проблеми сьогодення, — їм необхідно було навчитися знаходити компроміс з майбутнім. І вони робили це, працюючи, вдосконалюючи технології, здійснюючи інвестиції, заощаджуючи та визначаючи пріоритети для власних часових моделей споживання. Таке завдання вимагало від них неабиякого прагнення опановувати нові знання та волі. Їм довелося формулювати й розширювати сукупність своїх транзитивних уподобань і діяти згідно з ними. Ми знаємо зі власного досвіду, що люди справді навчаються, працюють, опановують технології, роблять винаходи, інвестують, заощаджують і змінюють послідовність споживання. Проте ретельність і вправність різних людей при цьому надто відрізняються. Зазвичай вибір є наслідком збігу обставин, а не результатом зваженого розрахунку, причому замість того, щоб розробляти всебічний мікро–план своєї праці та дозвілля, люди здебільшого відкладають момент прийняття рішення, аж поки обставини примусять прийняти певне рішення. Зважаючи на те, що життя сповнене безлічі незначних, ледь відчутних чинників, які, проте, впливають на перебіг подій, така поведінка має сенс, але водночас вона виявляє обмежений характер прагнення корисності. Зазвичай люди можуть поліпшити своє життя, якщо вони передбачливі, підприємливі та розважливі. Втім позитивний результат, якщо він взагалі буде, зовсім не очевидний. Адже уявлення про майбутнє часто не відповідає дійсності, прогноз найважливіших подій не справджується, бракує вміння передбачати майбутнє, попередні варіанти неминуче містять помилкові рішення, міжчасові вподобання виявляються не транзитивними, а сьогоднішній вибір зовсім не відповідатиме нашим завтрашнім уподобанням. Отже, немає єдиного найкращого способу визначити, що і як робити, є лише низка адаптивних кроків, які дають людям змогу хоча б якось контролювати деякі з безлічі ледь відчутних чинників, якими сповнене наше життя.
Ця невизначеність ускладнюється через проблеми смислу життя та моральні засади поведінки. Просвітники вважали, що будь–яке розв’язання проблеми як ефективно домогтись бажаного не має смислу, якщо люди не можуть спрямувати свої зусилля на досягнення вищої мети, аби разом оптимально використовувати свій матеріальний і духовний потенціали та служити вищим цілям на благо суспільства. Наслідком усвідомлення необхідності прагнення вищої мети стало подальше розширення сфери уподобань Адама та Єви і транзитивності цих уподобань. Проте складність цього завдання породжує нові сумніви щодо достатності пізнавальних, інтелектуальних й аналітичних здібностей людини, для забезпечення ефективного досягнення того, чого вона прагне.
Когнітивний та аналітичний індетермінізм усіх аспектів пошуку економічної корисності в Адама та Єви — ключовий момент для розуміння порівняльного дослідження економічних систем. Він демонструє, що не завжди можна виявити системи, які забезпечували б ліпше функціонування економічного механізму (економіка пропозиції), навіть якщо вони повністю ізольовані. Крім того, самі такі системи не гарантують отримання задовільних матеріальних результатів і навіть найефективніші реально дійові системи не завжди є найкращими, якщо вони погіршують якість життя Адама та Єви. Те, що здається добрим, зрештою може виявитися згубним для нашого добробуту.
Звичайно, ситуація ускладнюється ще більше через стосунки Адама та Єви і братовбивство Каїна. Світ, у якому живе дуже багато людей, створює умови для виникнення нових можливостей, але водночас і породжує різноманітні небезпеки. Кожному студентові, який вивчає економіку, відомо, що, оскільки люди наділені різними здібностями, то сукупну продуктивність суспільства можна підвищити завдяки розподілові праці, що дає змогу людям зосередити свої зусилля на тому, що їм удається найкраще. Відомо також, що добровільний обмін дозволяє поліпшити добробут усіх учасників. Проте в світі, де живе багато людей, також цілком імовірно, що одні люди захочуть швидко розбагатіти, експлуатуючи інших, вдаючись заради цього до обману, насилля, примусу та придушення. Рабство, примус, крадіж, несправедливі податки, встановлення грабіжницьких цін, монополія та шахрайство згубно впливають на добробут суспільства. Крім того, люди мають різні здібності, в них різні можливості й долі.
Подібні небезпеки притаманні й іншим аспектам людських стосунків. Скажімо, люди можуть обмінюватися ідеями й емоціями, або ж,— користуючись ними,— маніпулювати іншими людьми, ошукувати їх чи домагатися переваги над ними.
Без глибокого розуміння темпераментів, культури, менталітету, схильності до скоєння злочинів, дії інституцій і правил, що визначають економічну взаємодію, не можна з цілковитою впевненістю зробити висновки про функціонування економічної системи з багатьма учасниками, опираючись лише на основні принципи прагнення економічної корисності окремої людини або колективу. Навіть якщо людина має чітко визначені транзитивні вподобання й інтелектуальні здібності для того, щоб діяти послідовно в своїх власних інтересах у рамках обмеженої раціональності; навіть якщо її вчинки не диктовані маніакальною ідеєю чи згубною звичкою, — вона може вдатись до обману інших, а не шукати корисність згідно із «золотим правилом».
Отже, потенційні можливості реально дійових економічних систем не можна належно оцінити, використовуючи аксіоми, які —, так вже склалося історично,— перебільшують схильність людей діяти раціонально й етично. Економічна система — це не закрита сукупність двосторонніх, однозначно визначених стосунків «ньютонівського» типу. На відміну від закону земного тяжіння, економічні системи зазнають впливу історії, культури, психології, етики, політики та численних, здавалось б, малозначущих чинників. Це зумовлює потребу більш комплексного підходу, який дозволив би пов’язати розмаїття мотивів і неузгоджені дії членів суспільства або суспільних груп з порівняльними характеристиками економічних систем.
Культура
Структура, мета й правила поведінки в економічних системах часто формуються під впливом релігійних, філософських і прийнятих у суспільстві етичних норм та обов’язків — тобто всього того, що називається культурою. Культура впливає на поведінку ринку, характер державного управління та обов’язків. Оскільки ці сили довговічніші, ніж політика або соціологія, термін «культура» можна використати для образного пояснення найхарактерніших рис економічних систем, для проникнення в глибинну суть їхніх потенційних можливостей, механізму функціонування та здатності до реформування.
Індивідуалістичні культури, в яких наголошується на потребі більше опиратися на власні сили, а не керуватися обов’язками, сприяють розвиткові вільного підприємництва та дотриманню «золотого» правила. Своєю чергою комуналістичні економічні системи заперечують будь–який індивідуалізм, а натомість опираються на силу обов’язку сприяти зростанню суспільного добробуту. Культура впливає як на інституційний вибір, так і на адаптивність. Марксистська культура 1930–х рр., за якою ринки асоціювалися з експлуатацією праці, примусила Сталіна запровадити методи адміністративно–командного планування, і хоча б якісь реформи уможливились лише за чверть століття по тому, за часів хрущовської «відлиги». Послідовні лібертаріанські культурні системи мають створювати ідеальні саморегулівні економіки. Проте досі немає жодного прикладу існування такої економіки в реальному житті.
Культура зазвичай багатогранна й не послідовна. Вона формує не лише ідеали, що їх проголошує суспільство, а й моделі поведінки людей у повсякденному житті. Якими б причинами не пояснювались випадки обману, — логічною непослідовністю, нетранзитивними вподобаннями, пригнічуванням почуттів (свідомим чи несвідомим) за Фройдом чи витонченим способом долання екзистенціальних суперечностей, — культура дає критерії для визначення того, які поведінкові вади прийнятні, а які ні. Вона встановлює межі дозволеного для тих, хто опинився на вищих щаблях суспільної ієрархії, а також допомагає пояснити, як ієрархічна система й наявність привілеїв можуть існувати за комуналізму. Культура допомагає зрозуміти, чому народи створюють саме такі системи, а не інші; чому не зникають суперечності між виголошеними ідеалами суспільства та реальною поведінкою людей (ідеальна й неідеальна конкуренція); чому системи розвиваються саме в такому напрямку; чому менш досконалі системи не завжди витісняються досконалішими й чому керівництво тієї чи тієї країни не дослухається до порад інших держав щодо стратегії розвитку, навіть коли такі поради слушні. Такий підхід по–своєму хибний. Наприклад, сьогодні ніхто не намагається пояснити функціонування ринків з позицій протестантської етики, але якщо враховувати культурні змінні розсудливо, то багато що стає зрозумілим.
Ідеологія та наука
Втім цього не можна сказати про ідеологію, яка дає викривлене, неправильне осмислення реальних економічних систем у таких широких соціальних термінах, як класова боротьба, а не через дослідження мотивів, механізмів та інституцій системи. Привабливість ідеології очевидна. Вона дає змогу людям з метафізичним складом розуму ігнорувати складний характер прагнення економічної корисності та робити огульні й неправильні висновки щодо порівняльних переваг економічних систем на основі партійних уявлень про історичні, наукові або етичні «істини».
Економісти одностайні в тому, що ідеологія не має надійних концептуальних інструментів, які дають змогу зрозуміти поведінку реальних економічних систем, хоча вона може посприяти серйозному аналізові таких явищ, як бідність. Проте єдиної думки щодо того, який із відомих наукових методів найкращий, немає. Позитивісти приділяють недостатньо уваги виявленню намірів, віддаючи перевагу безпосередньому аналізові постійних за характером взаємозв’язків і явищ. «Закони», що їх відкривають позитивісти, часто неможливо узагальнити, проте вони допомагають пояснити функціонування деяких економічних механізмів. Раціоналісти діють зовсім інакше: вони намагаються осмислити, як все має функціонувати. Реалісти, своєю чергою, намагаються поєднати ці два підходи, вирішуючи емпіричним шляхом, яка з раціоналістських теорій найкраща.
Корисність кожного з цих підходів залежить від способу його застосування. Економетричні дослідження позитивістів та реалістів добре пояснюють деякі аспекти, тоді як апарат раціоналізму займає провідні позиції в дослідженнях з кластеризації й аналізу систем, адже економетричними способами надзвичайно важко визначити мікроказуальність великих систем.
Найвідомішим прикладом такого аналізу є неокласична теорія вільного підприємництва, яка пояснює більшість вад функціонування економічної системи неправильністю дій уряду. Але, як показує наш розгляд прагнення економічної корисності, цього замало. За реалістичного підходу, якого ми дотримуємося в цій книжці, за точку відліку береться неокласична парадигма, а потім вдосконалюється її пояснювальний механізм, за допомогою різних поведінкових моделей: не–конкурентної, антиконкурентної, такої, що ставить за мету задоволення власних інтересів, та таку, що визначається культурою суспільства. Коли цих додаткових чинників немає, а переважає «золоте» правило, то системи загалом більш–менш конкурентні; за наявності вказаних чинників функціонування систем відхиляється від неокласичного ідеалу.
Підсумкові запитання
1. Що таке економічні системи?
2. Коли діяльність людини є неекономічною?
3. Чи може дозвілля бути пов’язаним з економічною оптимізацією? Чи слід вибирати ті способи проведення дозвілля, які відповідають вашим матеріальним можливостям, на що у вас є час і які максимізують ваш добробут?
4. Чому економістам зручно обмежувати термін економіка сферою праці? Як це пов’язано з проблемою обчислення ВВП?
5. Що суспільству слід максимізувати: ВВП чи сукупний добробут, зокрема й корисність дозвілля? Чи є максимізація статистичного ВВП необхідною умовою максимізації добробуту? Поясніть.
6. Що таке економічні механізми та економічні інституції? У чому полягають відмінності між цими двома поняттями?
7. Чи залежить функціонування економічних систем від дії тільки одного механізму, наприклад, від ринків, чи ж вони охоплюють також і обов’язки, й державне управління?
8. Що таке корисність? Що таке прагнення корисності? Чому пошук корисності є зручним поняттям для опису економічної мотивації людини?
9. Чи зіставний утилітаризм з одним чи багатьма уявленнями про добробут? Чи завжди максимізація корисності означає те ж саме, що й максимізація добробуту?
10. Чим примус відрізняється від монополістичної економічної змови? Підказка: порівняйте ситуації індивідуального вибору, коли людина стикається із загрозою насилля, з одного боку, та з монопольними цінами — з іншого.
11. Якою мірою економічні порушення можуть бути системними?
12. Якими трьома способами економісти оцінюють переваги економічних систем?
13. Поняття загальної рівноваги означає, що існує економічний ідеал, якого зрештою можна досягти. Поясніть на прикладі Адама та Єви, чому це малоймовірно.
14. Чи означає це, що економічна теорія неминуче шукає «другий після найкращого» варіант?
15. Як в економічних системах з багатьма учасниками ускладнюється досягнення «другого після найкращого» варіанту? Чи має це значення при розробленні ефективної економічної політики?
16. Схвалені суспільством моделі ринкової поведінки, державного управління та обов’язків визначаються культурою, а не універсалістською максимізацією корисності. Чому ж розуміння цього настільки важливе для усвідомлення розмаїття економічних систем?
17. Чим культура відрізняється від політики?
18. Що таке ідеологія? Чому при аналізі економічних явищ за допомогою ідеології хибні висновки неминучі?
19. Які є три основні науково–методологічні підходи до пояснення економічних явищ? Який із них найкращий?

Розділ 2
КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ПРИНЦИПИ

Усе розмаїття економічних систем можна поділити на дві частини: «саморегулівні» системи та «культурорегульовані». Саморегулівні системи (категорія А) забезпечують усім рівні права, свободу вираження та змогу поводитися на власний розсуд за умови, що індивідууми виконують головні умови — вони прагнуть економічної корисності та дотримуються «золотого» правила (або їхніх оптимальних планових еквівалентів). Визначальною рисою таких систем є саморегулювання, тобто індивідуалістичне прагнення корисності, якому не перешкоджає втручання держави або суспільства, а також норми поведінки, що відбивають просвітницькі культурні ідеали розвинутого Заходу. В саморегулівних системах час від часу вдаються до державного чи суспільного регулювання або управління, аби подолати збої на ринку або скоригувати розподіл прибутків, виплачуючи одноразові дивіденди. Але таке втручання має бути строго нейтральним, без будь–яких ознак партійних переваг. Саморегулювання в широкому розумінні охоплює конкурентні ринки, демократичні уряди, які застосовують різноманітні правила для перерозподілу прибутку, а також будь–які управлінські механізми, зокрема оптимальне директивне планування, що дає такі ж результати. Ідеальні конкуренція та планування, всупереч традиції, не розглядаються як антиподи лише через те, що вони застосовують різні управлінські механізми. Їх розглядають як різні шляхи досягнення однієї й тієї ж мети, і вони різко відрізняються від культурорегульованих систем, де цілі інші. Культурорегульовані системи (категорія Б), притаманні їм ринкові механізми, механізми державного врядування та прийняті в суспільстві механізми обов’язків дають змогу деяким людям, певним групам, суспільству або державі постійно втручатися в процес індивідуального прагнення корисності, обмежуючи економічну свободу одних на користь інших.
Стандартні мікро– та макроекономічні принципи застосовні до всіх систем категорії А і проливають світло на деякі аспекти економічних систем категорії Б. Вони корисні для розуміння того, як мають здійснюватися споживання, інвестиції, інноваційний вибір та як мусить бути організоване державне керівництво, освіта за умов досконало конкурентних або досконало планових систем; як культура, політика та етика видозмінюють, обмежують або пригнічують певні аспекти індивідуального пошуку корисності.
Більшість засадничих аксіом законів пропозиції, попиту та рівноваги, які асоціюються з економічними режимами категорії А, застосовні й для категорії Б. Основні відмінності між ними спричинені тим, що прагнення корисності олігополістів, громад, колективів та диктаторів обмежує поведінку індивідуумів, які інакше були б вільними у своїх діях. Ці режими нехтують «золотим правилом» і створюють механістичні та моральні перешкоди, які викривлюють, а часом і дестабілізують оптимізацію. Це впливає на мікро– та макроекономічне функціонування систем категорії Б. Конкуренція та неупереджене державне управління, котрі відіграють важливу допоміжну роль, доповнюючи та посилюючи раціональний пошук індивідуумами корисності, поступаються своєю роллю на користь інших чинників у культурорегульованих системах. Закони попиту, пропозиції та рівноваги, видозмінені під впливом культури, політики й етики, дають повну теорію мікро– та макроекономічної поведінки, яка є потужнішою за такі ідеологічні концепції, як «капіталізм», «соціалізм» чи комунізм.
Кавалькада систем
Можна уявити собі безліч економічних систем. Втім усе це розмаїття можна зрештою звести до двох архетипів: саморегулівні та культурорегульовані системи. Саморегулівні системи забезпечують усім рівні права та змогу поводитися на власний розсуд за умови, що індивідууми виконують головні умови – вони прагнуть економічної корисності та дотримуються «золотого правила» (або їхніх оптимальних планових еквівалентів). Визначальною рисою таких систем є саморегулювання, індивідуалістичне прагнення корисності, якому не перешкоджають утручання держави або суспільства, а також норми поведінки, що відбивають просвітницькі культурні ідеали розвинутого Заходу. В саморегулівних системах час від часу вдаються до державного чи суспільного регулювання або управління, аби подолати збої на ринку чи скоригувати розподіл прибутків, виплачуючи одноразові дивіденди. Але таке втручання має бути строго нейтральним, без будь–яких ознак партійних переваг. Саморегулювання в широкому розумінні охоплює конкурентні ринки, демократичні уряди, що застосовують різноманітні правила для перерозподілу прибутку, а також будь–які управлінські системи, зокрема оптимальне директивне планування, що дає такі ж результати. Ідеальні конкуренція та планування, всупереч традиції, не розглядаються як антиподи лише через те, що вони використовують різні управлінські механізми. Їх розглядають як різні шляхи досягнення однієї й тієї мети, і вони різко відрізняються від культурорегульованих систем, цілі яких інші. Культурорегульовані системи дають змогу деяким індивідуумам, групам людей, суспільству або державі втручатися в процес індивідуального прагнення корисності, тим самим обмежуючи економічну свободу одних заради блага інших. Досконалі конкуренція та демократичне дворівневе планування — це приклади саморегулівних систем; недосконала конкуренція й деспотизм — протилежні приклади культурорегульованих режимів.
Функціонування саморегулівних і культурорегульованих систем залежить від їхніх відповідних потенціалів та ефективності. Класифікаційна схема, наведена в таблиці 2.1, ілюструє основні характеристики різних систем. Вгорі в таблиці позначено клас досконалих, соціально–гармонічних, безконфліктних систем, у яких люди всебічно реалізують особистий потенціал. Це категорія Утопія (вигадана країна, яка ніколи не існувала); до неї належить і гармонійна система Карла Маркса, яку він описав у «Маніфесті Комуністичної партії» та «Grundrisse». Його утопія починається з викладу положення про те, що люди здатні відкрити все, що можна відкрити, і повністю задовольняти свої прагнення, якщо буде знищено приватну власність та інші джерела дисгармонії. Вона закінчується висновком про те, що оскільки такі системи можна уявити, то їх можна досягти й створити. Ці та інші райські куточки, далекі прекрасні уявні країни, де життя простих смертних стає ледь не досконалим, відрізняються від інших уявних ідеалів, як, скажімо, Рай Адама та Єви, лише одним суттєвим моментом. У них не зроблено припущення про необмежену кількість. Ресурси обмежені, а діяльність людей — економічна. Ось чому такі системи вважаються «економічною» утопією.
Таблиця 2.1 Економічні системи: основні концепції
Гармоністичні ЗагальніРізноманітні утопіїЕкономічніДосконалі ринкиДосконалі плани
Наукові Категорія АСаморегулівніУніверсалістські Категорія БКультурорегульованіЗ культурними або національними особливостями
Спрямовані на
створення майже досконалих ринків побудову систем, бажаних з погляду культури
Досконалі конкуренція та планування — це недосяжні мрії в звуженому варіанті. Вони обіцяють гармонію, якщо люди погодяться твердо дотримуватися певних правил, але ці правила стосуються лише їхнього економічного життя. У прихильників цих ідеалів немає послідовної позиції щодо врегулювання інших конфліктів між людьми.
На відміну від утопістів, економічна наука не визнає, що ідеальна конкуренція — це унікальний природний стан суспільства, яке десь існує або його можна колись побудувати. Економісти часом вдаються до певних утопічних припущень і починають міркувати так, нібито вірять у те, що світові економічні системи призначені бути універсальними та досконало конкурентними. Втім професіонали знають що до чого. Їхній інтерес до цього суто прагматичний. Вони вважають, що ця концепція допомагає зрозуміти, як побудувати чітко функціональні, автономні економічні системи, які, хоча й не є досконалими, проте все ж доволі непогані. Тут і починається наукове порівняння економічних систем, яке має два різновиди: один з них — універсалістський, інший — з культурними або національними особливостями. Всі універсалістські системи саморегулівні (або ж їх можна переформулювати в саморегулівні за допомогою механізму цінової «двоїстості» оптимального лінійного програмування; див. розділ 6). У центрі їхньої уваги — створення майже ідеальних ринків або, що не так часто, майже ідеальних планів (обчислювальні «основи» ідеальної конкуренції). Можна також уявити собі варіант ідеального поєднання ринків і планів. Ми іноді називатимемо ці саморегулівні системи категорією А (індивідууми в ідеальних планових економічних системах вільні лише виконувати ідеальний план). Вони є «ньютонівським ядром», де причиновість непорушна, реверсивна й остаточна, не ускладнена епохальними історичним подіями, культурою, волею, пристрастю, політикою, етикою чи хаосом. Характер системи з культурними чи національними особливостями визначається різноманітними привілеями та механізмами обов’язків. У них також діють ринки та плани, проте з результатів функціонування систем завжди користають одні за рахунок інших. Вони також ураховують не-ньютонівські елементи, як-от історичний факт виникнення кріпацтва, та ті аспекти культури, психології, етики й політики, що обмежують (або розширюють) ефективність системи. Мета цих культурорегульованих систем, що, за нашою класифікацією, належать до категорії Б, — побудувати економічні системи, котрі є бажаними для певної конкретної цивілізації, навіть не зважаючи на те, що їм бракуватиме етичних переваг та ефективності загальної конкуренції, яку створюють безліч дрібних елементів.
Багато економістів,— мабуть, переважна більшість,— розглядають системи категорії Б як недосконалі та скороминущі. Для них довговічними є лише системи категорії А. Вони приділяють особливу увагу ідеальним рисам конкурентного ринку та планового господарства, досліджують їхні приховані необхідні умови, як, наприклад, умови транзитивності індивідуальних уподобань, можливість дестабілізаційної нерівноваги, та вивчають, як зміна тих чи інших припущень впливає на зміну результатів. Так само вивчаються різноманітні перехідні стани. Внаслідок цих досліджень деякі науковці дійшли висновку, що можна створити майже досконало конкурентні ринки та плани в рамках «обмеженої раціональності», якщо побудувати системи, котрі наближено відповідають ідеальним передумовам. Інші науковці дотримуються інакших поглядів, стверджуючи, що ринковим економічним системам притаманні олігополія або макроекономічні дестабілізаційні сили. З урахуванням цього вони змінили положення теорії конкуренції, розглянувши всі варіанти. Кейнс припускав, що ринки майже ідеально конкурентні, але вони надзвичайно чутливі до змін настроїв (та хибних очікувань) у сукупному ефективному попиті. Деякі науковці сконструювали змішані моделі з елементами ідеальних та неідеальних ринків, державного регулювання й планування, тоді як інші спробували визначити ключові міжсистемні закономірності. Прихильники макроекономічної теорії та теорії виробничих функцій традиційно вважають причиною депресії й сукупного економічного зростання такі чинники, як упевненість споживачів та еластичність заміщення чинників виробництва, і вважають, що особливості національних систем не мають значення.
Через таке розмаїття можливостей, коли кожна агрегована модель будується на своїй концепції ефективності ринкової економічної системи, за деревами стало важко побачити ліс. Більшість творців моделей розглядають економіку як галузь технічних наук, у якій план і ринок взаємозамінні, і насправді їх не цікавить можливість визначення мотиваційних, механістичних та інституційних сил, що формують усю сукупність економічних результатів. Їм цікава лише можливість виявляти прості універсальні взаємозв’язки, які дають змогу точно передбачати кілька мікро– або макроекономічних залежних змінних.
Такі цілі не поєднувані. В ідеальній, повністю визначеній моделі має бути закладена можливість пов’язати будь–який результат з його причиною та з’ясувати, чому прості моделі дають точні прогнози. Проте цю задачу розв’язати нереально, що створює природний розрив між тими економістами, які будують агреговані моделі на основі припущення, що більшість економічних систем регульовані одними й тими ж універсальними ньютонівськими силами, та тими, котрі вважають, що значну роль відіграють різноманітні мотивації, механізми й інституції.
Відбиттям цієї розбіжності в таблиці 2.1 є поділ систем на дві категорії: категорію А, у якій саме прагнення корисності визначає добробут усіх, незалежно від способу здійснення операцій, та категорію Б, у якій цілі та засоби відрізняються від автономного ідеалу. Системи категорії А універсальні, оскільки вони застосовні до всіх економік за умови, що культурні, політичні й етичні чинники не суперечать ключовим аксіомам просвітництва. Особливості цих моделей визначаються рівнем розвитку технологій та уподобаннями. Системи категорії Б, навпаки, є «гетерогенними», оскільки вони залежать від різних культурних, політичних та етичних форм пошуку корисності та механізмів керування.
Компаративісти не відкидають теорії універсалістів. Вони лише стверджують, що опис моделей категорії А часто є неповним або помилковим, оскільки в ній ігноруються такі змінні економіки попиту, як культура, політика й етика, а також особливості функціонування механізмів та інституцій економіки пропозиції. Включення в модель цих пропущених змінних зміщує центр уваги системних моделей на аналіз мотиваційних, механічних та інституційних чинників.
Моделювання порівняльних економічних систем відбувається під сильним впливом засадничих положень щодо того, які саме культурно, політично й етично прийнятні спонуки мають першочергове значення, а також щодо відносного значення впливу економіки попиту та пропозиції. Тут можна визначити три різні тенденції. Одні компаративісти зосереджують свою основну увагу на механізмах, на тому, якою мірою функціонування економічних систем залежить від ринків, державного керування та зобов’язань. Інші підкреслюють важливість мотивації; а найчисельніша група вивчає їхню взаємодію.
Принцип відповідності
Всі моделі категорії Б можна представити як модифікацію певних моделей системи категорії А. Ця відповідність дозволяє нам оцінювати системи категорії Б у трьох різних значеннях: як норми відносної ефективності, коли моделі категорії А неефективні, неідеально конкурентні та неправильно керовані; як норми ідеальної ефективності, коли моделі категорії А ідеально конкурентні; та як норми для порівняння різних ідеалів.
На щастя, всі саморегулівні моделі категорії А можна віднести до єдиного кібернетичного прототипу: модель загалом конкурентного ринку, представлена або в чистому вигляді, або видозмінена під впливом ідей про «нормальну» ефективність, неідеальну конкуренцію та неправильне державне управління. Цей стандарт особливо годиться для пояснення поведінки англо–американської системи й інших індивідуалістично організованих економічних систем. Економічні системи країн континентальної Європи, які також є індивідуалістичними, але з сильною домішкою корпоративізму, краще оцінювати за допомогою такого варіанту парадигми досконалої конкуренції, яка припускає наявність оптимального великого уряду й трансфертів (держава загального добробуту). Японію також можна віднести до цієї групи моделей, слід лише зробити відповідні поправки, щоб урахувати особливості, притаманні комуналізмові почуття, внаслідок яких групові пріоритети ставляться вище за особисті. Стандарт ідеального планування, коли він імітує результати досконалої конкуренції, дає ще один дуже корисний ідеал категорії А, який можна застосувати до Північної Кореї та, можливо, Росії й Китаю.
Припущення в міжсистемних моделях категорії А про те, що досконалі ринки та розподіл можуть бути взаємозамінними господарськими механізмами, дозволяє нам в усіх випадках прийняти ідеальну конкуренцію як точку відліку для оцінювання потенціалу й функціонування всіх систем категорії Б. Культурні, політичні, етичні, механістичні та інституційні чинники можуть або збільшити, або зменшити потенціал та функціонування системи відносно цієї норми. Якщо колективістські правила втручання збільшують виробничий потенціал, то реальний потенціал можна уявити як поєднання ідеально конкурентних та колективістських наслідків. Ці відповідності також означають, що ключем до розуміння особливостей поведінки моделей категорії Б є точне визначення тих аспектів попиту чи пропозиції, які відрізняються від відповідних аспектів ідеального конкурентного обміну та розподілу.
Попит
Сукупність концепцій, які пояснюють, чому і як люди купують товари та послуги, називається теорією попиту, а її принципи мають назву закон попиту.
Цей закон, який припускає, що люди знають, чого хочуть, часто вважають універсальним, проте він існує в різних варіантах для різноманітних систем. Закон стверджує, що індивідууми здатні визначити, чи відповідає корисність того чи іншого товару ціні й на підставі цього купують ці товари. Або, кажучи формально, люди прагнуть корисності, купуючи товари чи послуги, доки гранична корисність не дорівнюватиме ціні (доки співвідношення граничних корисностей не зрівняється зі співвідношенням цін на продукти), з урахуванням їхніх власних уподобань, а не прагнень інших людей.
Обґрунтованість цього закону залежить від таких чотирьох чинників:
1. Люди повинні вміти формулювати свої стійкі уподобання, що дозволяє їм ефективно прагнути корисності. Якщо такої здатності в них немає або її порушено, вони не можуть максимізувати свою корисність.
2. Люди повинні вміти ранжирувати корисність альтернатив споживання та діяти послідовно, опираючись на них. Якщо такої здатності в них немає або вона порушена, вони не можуть визначити, який набір товарів є найкращим.
3. Люди повинні вміти розв’язувати суперечності між своїми власними вподобаннями та порадами інших. Якщо цієї здатності в них немає або її порушено, їхні уподобання можуть бути нестійкими або їхній вибір може зменшувати корисність.
4. Корисність, яку люди отримують від процесу споживання, має бути спадною десь у сфері вибору. Якщо корисність скрізь зростає, то одному товарові зрештою віддаватимуть перевагу перед іншими і попит перестане бути функцією ціни.
Більшість економістів вважає, що закон попиту є обґрунтованим, оскільки люди, очевидно, прагнуть корисності та мають відповідні здібності. Складається враження, що корисність має здатність зменшуватися після досягнення певної межі (яка досягаються досить швидко), а прагнення людей споживати якомога більше в межах своїх можливостей видається раціональним. Емпіричні дані впевнено підтверджують це спостереження, а аналіз за допомогою математичного апарату не виявив жодних грубих логічних помилок.
Відомі графічні методи, використовувані для наочного представлення закону попиту та його основних принципів, ґрунтуються на вказаних вище даних. Гранична корисність зображаються у вигляді кривої, причому корисність зменшується зі зростанням обсягу спожитих будь–яких товарів (рис. 2.1).
Рисунок 2.1 Функція граничної споживчої корисності
Аналогічно зображається крива попиту, оскільки жертва (ціна), на яку люди готові піти (заплатити) за споживання одного товару, залежить від граничної корисності іншого товару. Ціни попиту падають зі зростанням споживання будь–якого товару разом з граничними корисностями (рис. 2.2).
Здатність людей оптимізувати своє споживання ілюструється за допомогою кривих байдужості або функцій корисності, які означають кількість одиниць одного товару, необхідну для збереження постійного рівня корисності при послідовному зменшенні кількості одиниць іншого товару (рис. 2.3).
Керуючись тим, що будь–який індивідуум має чітко визначену сукупність кривих байдужості, можна легко показати, що люди, прагнучи корисності, можуть максимізувати її, вибираючи такий набір товарів, що їхні бюджетні обмеження є дотичними до їхніх найвищих кривих байдужості. Якщо люди прагнуть максимізувати корисність, то, як показано на рис. 2.3, вони можуть це зробити, купуючи товари до точки, де співвідношення цін на товари пропорційне граничним корисностям. Ту ж ідею проілюстровано й на рис. 2.2, де розглядається лише один товар. Якщо ціна пропозиції товару дорівнює p, а ціна, яку споживач готовий заплатити, дорівнює p*, то закон попиту (прагнення корисності) примусить його збільшити обсяг закупівлі з q до q*.
Рисунок 2.2 Функція споживчого попиту
Рисунок 2.3 Оптимізація корисності споживчого набору
Компаративісти приймають логіку й дані цього графічного опису закону попиту, вважаючи їх правдоподібним описом індивідуального прагнення корисності, як характеристику поведінки споживача за умов, коли бажання інших людей впливають на його смак, і навіть апроксимацією процесу колективного прийняття рішень. Але при цьому вони чітко розмежовують ситуації в категорії А, коли індивідууми намагаються максимізувати свій стан бажаної економічної корисності, та ситуації з вимушеною заміною, коли люди змушені прийняти диктат інших, а також випадки, коли вибір непостійний. Хоча процес вибору може бути в чомусь подібним, проте наслідки для особистого та соціального добробуту різні. Якщо люди діють під упливом пристрасті або під зовнішнім тиском, то результати такого вибору можуть бути не на користь ані індивідуумові, ані суспільству.


Пропозиція
Трудові ресурси, інші обмежені виробничі чинники та технології — це головні складники економіки пропозиції, але лише їх замало, щоб забезпечити ефективне виробництво та розподіл товарів і послуг. Сукупність понять, які пояснюють цілі, умови, моделі реагування та механізми, за допомогою яких люди пристосовують предмети для прямого чи опосередкованого задоволення своїх потреб, має назву економіки попиту, а принципи, що керують учинками людей, — законом пропозиції. Іноді вважають, що, як і закон попиту, цей закон універсальний, хоча в різних системах він проявляється по–своєму. Закон пропозиції стверджує, що люди здатні розробити, створити та здійснити обмін (розподіл) товарів задля безпосереднього задоволення своїх потреб, а також підвищити свою спроможність купувати бажані товари в інших людей. Якщо закон попиту зводиться до твердження, що люди здатні визначити, які програми споживання найкращі для них за різних умов обміну, то закон пропозиції висловлює додаткову впевненість у тому, що люди здатні розробляти програми виробництва, які дозволяють їм визначити найкращі набори товарів для всіх станів попиту. Для цього виробникам необхідно сформулювати умови щодо оптимальної максимізації виробничих витрат і максимізації прибутку для всіх потенційних рівнів виробництва продукції з максимальним прибутком, залучаючи чинники виробництва доти, доки додана ними вартість не дорівнюватиме їхній граничній вартості, у пропорціях, що визначаються граничними ставками заміщення чинників виробництва.
Обґрунтованість цього закону та його наслідки залежить від таких семи умов:
1. Люди повинні вміти обчислювати корисність, отриману від альтернативних форм роботи особисто на себе в тих випадках, коли немає змоги здійснювати обмін з іншими. Це вміння дає їм змогу максимізувати корисність відповідно до закону попиту.
2. Люди повинні вміти обчислювати корисність, отриману від альтернативних форм роботи на себе, коли обмін товарами можливий, але немає змоги найняти інших людей чи закупати в них необхідні для роботи сировину й матеріали. Це вміння дозволяє людям розширити процес максимізації своєї корисності й охопити ним обмін.
3. Люди мають уміти обчислювати корисність, отриману від їхньої діяльності, яка дозволить їм не тільки мати продукцію для обміну, але й посилить їхній контроль за товарами, що їх виготовляють інші, завдяки механізмові максимізації прибутку. Ця здатність дозволяє людям підвищувати продуктивність завдяки економії від масштабу, організації, управлінню, фінансуванню, інвестиціям, інноваціям та підприємництву.
4. Люди мають бути здатними зрозуміти, що максимізація прибутку, коли виробничі витрати мінімізуються скрізь, а доходи максимізуються в точці, де гранична вартість дорівнюють граничним доходам (цінам), дає їм можливість максимізувати свій контроль над товарами інших людей з урахуванням їхнього трудового чинника. Ця здатність означає, що люди не лише розуміють, як максимізувати прибуток, а й усвідомлюють, що це якнайкраще збільшує їхню особисту корисність.
5. Люди повинні бути здатними обчислювати оптимальні обсяги постачань за умов, коли виробники приймають рішення обмежити максимізацію прибутку, віддаючи перевагу деяким особам чи групам осіб.
6. Люди повинні вміти ефективно долати зовнішні втручання конкурентів, громадських організацій та держави в їхні справи. Якщо вони не можуть знайти спосіб отримувати вигоду від власних зусиль, то не має сенсу діяти від імені когось іншого.
7. Гранична продуктивність (вартість) хоча б одного чинника виробництва в хоча б одному виді діяльності має зменшуватись (зростати) в певній ланці виробничого ланцюга. Якщо гранична продуктивність (вартість) скрізь зростає (зменшується), тоді всі товари позбавлені вартості й нічого буде економізувати.
Більшість економістів вважає, що закон пропозиції є обґрунтованим, оскільки люди зазвичай здатні піклуватися про самих себе. Вони роблять це, випускаючи продукцію та розміщуючи її на ринку, ведуть свій бізнес заради максимізації прибутку або максимізації корпоративних дивідендів. Люди здатні також інвестувати, фінансувати, формувати нові вміння, управляти, здійснювати інновації, займатися новими видами діяльності та долати зовнішні втручання. Їхня поведінка доцільна з погляду максимізації корисності, і складається вражання, що гранична продуктивність чинників виробництва (вартість) майже повсюдно зменшується (зростає) після того, як виробництво сягає граничної точки, задовго до насичення попиту. Емпіричні дослідження переважно підтверджують цей висновок, а аналіз за допомогою математичного апарату не виявив жодних грубих логічних помилок у цих міркуваннях.
Відомі графічні методи, використовувані для унаочнення закону пропозиції та його основних принципів, ґрунтуються на цих фактах. Пропозиція чинників виробництва зображена як позитивна функція компенсації витрат (рис. 2.4), оскільки гранична корисність дозвілля зростає з підвищенням зайнятості. Ціни чинників виробництва перебувають у рівновазі в точці перетину відповідних кривих пропозиції та попиту, і саме їх використовують виробники для визначення оптимальної граничної ставки заміщення чинників, де ціни цих чинників (співвідношення зарплати та ренти w/r) дотичні до ізоквант підприємства (рис. 2.5). Ізокванти підприємства — це аналоги кривих споживчої байдужості; вони показують різні мінімальні витрати одного чинника виробництва на кожну граничну зміну обсягу інших чинників, необхідних для випуску фіксованої кількості продукції. Сукупності таких точок дотику для всіх рівнів виробництва визначають криву граничної вартості для кожного підприємства (рис. 2.6).
Спершу вони зростають, оскільки, як підтвердили емпіричні дослідження, гранична продуктивність зазвичай зростає та знижується поетапно, спадаючи разом із середньою продуктивністю в економічному діапазоні, відомому під назвою етап ІІ (рис. 2.7).
Власники можуть контролювати споживання через максимізацію свого прибутку, випускаючи продукцію дотоді, коли її ціна дорівнюватиме граничним витратам у разі ідеальної конкуренції (рис. 2.6) або коли граничні витрати дорівнюватимуть попитові, якщо підприємство має владу над ринком. В усіх цих випадках усіляка пропозиція є функцією ціни, так само як і в законі попиту, але знак функції змінюється на протилежний. Отже, постачальники отримують орієнтири, необхідні їм для того, щоб скоригувати свою поведінку в той час, коли вони не мінімізують витрат або не максимізують пропозиції. Якщо виробництво не відповідає потрібній точці на ізокванті, то шляхом спроб і помилок вони швидко виявляють, що втрачають прибуток унаслідок надто великих витрат на чинники виробництва. Якщо ж обсяги виробництва надто малі, це також скоро стає очевидним, оскільки прибуток буде меншим, ніж в оптимальній точці виробництва.
Рисунок 2.4 Функція пропозиції праці
Рисунок 2.5 Мінімізація вартості набору чинників виробництва
Рисунок 2.6 Максимізація прибутку
Рисунок 2.7 Етапи продуктивності чинників
Компаративісти згодні з логікою й даними, наведеними в цьому графічному описі закону пропозиції, і вважають їх правдоподібним описом оптимізації пропозиції під впливом зміни попиту, характеристикою поведінки постачальників, коли зовнішні впливи змінюють їхні виробничі програми, і навіть апроксимацією процесу колективного прийняття рішення про колективну пропозицію, коли інсайдерські оцінки ризику є різними. Але при цьому чітко розрізняються ситуації, що належать до категорії А, коли індивідууми намагаються вільно оптимізувати свою реакцію на пропозицію, та ситуації, в яких постачальники діють переважно від впливом спекулятивних пристрастей або підпорядковують свої програми постачання диктатові інших. Якщо процес розмежування між бажаними й небажаними програмами пропозиції може бути де в чому подібний, то цього не можна сказати про наслідки для особистого та суспільного добробуту. Якщо індивідууми діють імпульсивно (а не раціонально) або вимушені не максимізувати свій прибуток, то результати їхньої діяльності швидше завдаватимуть шкоди, аніж приноситимуть користь. Коли закон пропозиції діє, він має підводити людей до раціонального вибору. Але це не усуває проблеми, оскільки їхні вчинки можуть бути помилковими або здійснюваними під тиском привілейованих осіб чи груп.


Купити книгу у видавництві "К. І. С."
Комментарии
Анонимно
Войти под своим именем


Ник:
Текст сообщения:
Введите код:  

Загрузка...
Поиск:
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2020 <META> Все права защищены