/usr/local/apache/htdocs/lib/public_html/book/KIS/cover_busines.txt Библиотека на Meta.Ua Історія бізнесу (фрагмент)
<META>
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Библиотека
Библиотека
Попробуй новую версию Библиотеки!
http://testlib.meta.ua/
Онлайн переводчик
поменять


Назва: Історія бізнесу

Автори: Ніколаус Піпер

ISBN 966-7048-43-8
Мова: Українська (переклад з німецької)
Видавництво "К.І.С"
Рік 2006
М'яка палітурка
Кількість сторінок: 172
Опис: Гроші, банки, біржі й світова торгівля — це не такі вже й сучасні поняття, як може здатися на перший погляд. Хто хоче зрозуміти, що за ними стоїть, той має знати їхню історію. У своїй книжці «Історія бізнесу» відомий німецький журналіст, письменник та експерт з економічних питань Ніколаус Піпер запрошує читача до захопливої подорожі в часі — від мінової торгівлі в період неоліту до нинішньої ґлобалізації, яка викликає стільки суперечок. У невимушеній формі автор веде мову про світову історію як про історію бізнесу, наводить цифри й факти, знайомить читача з видатними постатями в галузі економіки — такими як Фуґер і Ротшильд, Адам Сміт і Карл Маркс

Цільова авдиторія: для широкого кола читачів


ЗМІСТ
ПЕРЕДНє СЛОВО
ЗЕМЛЕРОБСТВО
Як усе починалося
ПОДіЛ ПРАЦі
Чому Каїн убив Авеля
ТОРГіВЛЯ
Дарунки й дарунки навзаєм
ВЛАДА
Грабіжники, ковалі, володарі
УГОДИ
Глиняні таблички в шумерів
ГРОШі
Крез, Мідас і монети
ПРИВАТНА ВЛАСНіСТЬ
Перікл і демократія
ПРАВО
Римська спадщина
ПРАЦЯ
Від Спартака до Бенедикта
РИНКОВі МАЙДАНИ
Місця зустрічей і ціни
ПОДВіЙНА БУХГАЛТЕРіЯ
Лука Пачіолі й араби
ГОДИННИКИ
Упорядкування часу
ПРЯНОЩі
Шляхи до Індії
ЗАВОЮВАННЯ
Спадщина Христофора Колумба
ГРОШОВИЙ ОБМіН
Ризиковані операції
КАПіТАЛ
Фуґери
БіРЖА
Ярмарки, акції, тульпани
ДЕРЖАВА
Людовік Чотирнадцятий і його міністр фінансів
КРОВООБіГ і КРУГООБіГ
Лейб лікар мадам Помпадур
НЕВИДИМА РУКА
Адам Сміт
ФАБРИКА
Джеймс Ват і парова машина
БАНКИ
Піднесення родини Ротшильдів
РОБіТНИКИ
Олівер Твіст і Карл Маркс
ПіДПРИєМЦі
Піонери й акціонерні товариства
ІМПЕРіАЛіЗМ
«Олмеєрове безумство»
ВЕЛИКА КРИЗА
Війна, інфляція і безробіття
НЕСПРАВДЖЕНі НАДії
Ленін, Сталін і планова економіка
КОНКУРЕНЦіЯ
Людвіґ Ергард і соціальна ринкова економіка
СВіТОВИЙ ПОРЯДОК
Джордж Маршал, Бретон Вудз і соціальна держава
ҐЛОБАЛіЗАЦіЯ
В’єтнам і фінансові ринки
ПРОМЕТЕЙ
Погляд у майбутнє





ПЕРЕДНЄ СЛОВО
Економіка, або господарювання, — це лише одна
зі складових людського буття, хоча нині вона, так би
мовити, всюдисуща. Економічні теми стоять на пер
шому місці в новинах на телебаченні й на шпальтах
газет. Курси акцій на біржах зростають або стрімко па
дають, великі підприємства зливаються чи розпада
ються, в Європі запроваджено нову, спільну для ба
гатьох країн грошову одиницю. Мільйони людей
втрачають роботу, а хтось інший за одну ніч наживає
казкове багатство. В одних країнах добробут постійно
поліпшується, інші не вилазять зі злиднів та хаосу.
Усе це пов’язано з економікою. Але що таке еко
номіка насправді? Пояснити це не так просто. Біржі й
гроші, заводи й комп’ютери — усе це хоч і належить,
безперечно, до економіки, проте ще не становить її
суті. Означення «господарювання», цебто «еко
номіка», пішло від слова «господар», яким ще сотні й
тисячі років тому називали не лише главу сім’ї, а й
власника садиби, землі, загалом чоловіка хазяйнови
того, що вів господарство, був приватним наймачем
робочої сили. Колись глава сім’ї мав дбати про добро
бут не тільки свого дому, а й усіх, хто до нього нале
жав; нині господарювання, або економіка, — це «су
купність суспільновиробничих відносин та інсти
тутів, покликаних задовольняти людські потреби в то
варах та особистих послугах». Принаймні так тлума
чать слово «економіка» довідники.
Ця книжка розповідає про те, як поступово, в про
цесі історичного розвитку складалися всі оті «суспіль
новиробничі відносини та інститути», що їх тепер на
зивають «економікою». Багато чого про це ми вже
добре знаємо, про дещо можемо лише здогадуватись
— насамперед про події, які відбувалися в сиву давни
ну, коли люди ще не вміли писати. Та хоч ми, роз
повідаючи, муситимемо раз у раз закликати на допо
могу уяву, однак воднораз маємо й змогу спиратися на
надійні допоміжні джерела — на результати архео
логічних розкопок, дослідження давніх ґрунтових
шарів, а також на досвід людей, які жили ще й за на
ших часів у культурах кам’яного віку.
І нехай наші пращури починали з дуже малого, та
своїми винаходами й здобутками вони закладали ос
нови сучасного світу економіки. А від прадавніх часів
і донині йшлося і йдеться про одне: щоб тим, що
маємо, господарювати якомога розумніше. Ні про що
інше не йтиметься й у майбутньому.
Ніколаус Піпер




ЗЕМЛЕРОБСТВО
Як усе починалося
Десять тисяч років тому, за часів, коли ніхто ще й
не здогадувався, що колись буде якийсь там Німець
кий акційний індекс чи індекс ДоуДжонса, в горах
Малої Азії жило плем’я мисливців та збирачів. Нині та
гірська місцевість зветься Таурус. Був то невеликий,
нічим непримітний гурт: чоловіки з грубими рисами
обличчя, з бородами й кошлатими кучмами на голові,
жінки та діти, загорнені в звичайні шкури. Шкіра в
них була темна, потріскана й уся в саднах. На гірсько
му схилі над їхньою стоянкою була печера, де вони хо
вались од вітру, негоди й диких звірів. Від входу до пе
чери очам відкривався широкий краєвид — незаймані
праліси та порослі травою пагорби. Унизу шумів бурх
ливий потік, який повсякчас дарував племені свіжу
воду й у якому чоловіки шпичаками ловили форель.


Про людей кам’яного віку ми знаємо не багато.
Щоправда, після них лишилися знаряддя праці, ма
люнки на стінах печер та предмети поховальних об
рядів, але ті люди ще не мали письма, за допомогою
якого могли б передати нам свої думки. Ми тільки
припускаємо, що в своїй мові вони називали себе
просто «людьми». Крім них самих, у пралісах навряд
чи жили ще якісь людські істоти, а ті нечисленні, що
іноді випадково їм траплялися, для цих «людей» були
просто лише «нелюди» або «чужаки».
І ось одного вечора в цьому племені сталося приб
лизно таке.
Усі дорослі чоловіки й жінки зібралися навколо
табірного вогнища. Молодші чоловіки стояли, поспи
равшись на ратища, старші сиділи, жінки годували
груддю дітей. На великих каменях, накритих шкура
ми, трохи вище від решти людей сиділо двоє чо
ловіків: один — середнього віку, другий — старий дід із
запалими щоками й довгою білою бородою. То були
вождь і шаман племені. Посередині цього гурту, ближ
че до вогнища, стояла молода жінка. Голова в неї була
похнюплена, плечі опущені. На руках вона тримала
немовля.
— Становище в нас дуже складне, — промовив
один із мисливців; за плечима в нього висів ясеновий
лук із тятивою з тваринного сухожилля. — З полюван
ня ми приносимо чимдалі менше здобичі. Звірина по
розбігалась, навіть зайці трапляються щораз рідше.
Треба нам вирушати далі, поки не настала осінь.
Він похмуро глянув у бік молодої жінки з немов
лям, але нічого їй не сказав.
Довго сиділи так чоловіки й жінки навколо вогни
ща і мовчали; дехто з чоловіків часом згідливо кивав
головою й зітхав:
— Що правда, то правда, пора вирушати далі.
Тим часом жінка з немовлям стояла, наче
скам’яніла. Те, про що тут ішла мова, вочевидь стосу
валось її.
Нарешті подав голос шаман.
— Люди накликали на себе гнів духів. Тому духи
розігнали всю дичину й рибу, — сказав він. — Хтось із
поміж нас щось учинив супроти їхньої волі. І ми
знаємо, хто саме. — По цих словах шаман обернувся
до молодої жінки. — Ця переступниця — ось вона, пе
ред нами! — вигукнув він. — Зізнайся, що ти поруши
ла споконвічні закони духів!
Жінка тихенько, майже пошепки — так, що її лед
ве чули, — відказала:
—Я боялася, що взимку, як настане пора вируша
ти в далеку дорогу, не буде чого їсти. Боялася, що моє
дитя знов пухнутиме з голоду і що я помру, нікого по
собі не лишивши.
— І що ж ти зробила? Кажи!
— Ви ж бо й самі знаєте, що отам поодаль, де ми
справляємо нужду, щовесни сходить дуже густе просо.
На знак згоди люди закивали головами:
— Ну звісно, так було завше. Коли ми їмо просо,
то й на відхожому місці росте просо.
А жінка провадила далі:
— Мені впало в око, що там, де відхоже місце, на
землі дуже багато просяних зерен. Я назбирала їх,
скільки могла, й знов кинула в землю.
— Зерна з відхожого місця?! — Прикро вражені чо
ловіки захитали головами. — Брудні зерна?.. Ну
звісно… Тепер усе зрозуміло…
— А цієї весни там, де я кинула їх у землю, вирос
ло молоде просо. Самі подивіться. Густегусте. Скоро
можна буде збирати зерно.
— Але ти порушила закони! — похмуро відказав
шаман. — Це ти винна, що наше плем’я спостигла та
ка біда. Люди споконвіку живуть тим, що їм дарують
духи, — дичиною, рибою, травами, зерном і лісовими
плодами.
— Але ж моє зерно — теж дарунок духів! — запере
чила молода жінка.
— Замовкни! Ти поставила себе вище духів. Тепер
цю ганьбу ми маємо змити зі свого племені. Ми твоє
просо повириваємо! Ми його спалимо, а тоді, поки не
настала осінь, вирушимо далі.
Зробили так, як і волів шаман. Жінчину грядку
люди знищили, витоптали, а восени знялися й виру
шили далі. То були жахливі мандри, зима видалася су
вора, і на весну люди прибилися лише до місць, де
звірини водилося дуже мало. А друга зима була ще хо
лодніша, і в горах сніг лежав ще й тоді, коли вже нас
тало рівнодення. Нарешті прийшлатаки довгождана
весна, але половина людей цього переходу не пережи
ла. І ось плем’я зібралося довкола вогнища вже на
новій стоянці.
Підвівся молодик. Це був новий шаман. Минулої
зими він замінив старого, який загинув від лютих мо
розів у горах. Новий шаман перейняв від свого попе
редника й завилькуватий корінь і тепер показав ним
на молоду жінку, котра порушила була закони духів.
За дві зими коси в неї посивіли, обличчя зашкарубло,
огрубіло й було, як у старої баби. Її дитя взимку під час
їхніх блукань, як вона й потерпала, замерзло.
— Гей ти! — вигукнув шаман. — Устань!
Жінка злякано підвелася.
— Духи стали на твій бік, усі це бачать. Дві зими
тому ми повиривали оту траву, що виросла з твого
насіння, й мусили дорого за це заплатити. Усі зро
зуміли те передвістя. Тепер ми підемо твоїм шляхом.
Усі жінки з племені мають кинути в землю просяні
зерна, як це колись зробила ти. Скажи, що нам діяти,
аби взимку знов не помирати з голоду!
І тоді жінка пояснила одноплемінникам, як сіяла
просо. Ранньої весни, перше ніж пішли рясні дощі,
вона виполола на клаптику землі весь бур’ян, потому
кинула в ґрунт просяні зерна, а тоді ще й подбала про
те, щоб там уже не росли нові бур’яни. Грядку вона
обклала камінцями в кілька шарів, щоб вітер не видув
із землі зерно.
Так само зробили тепер і решта жінок із племені; а
чоловіки й далі, за звичаями батьків та дідів, ходили
на полювання.
Перші врожаї були такі, що про них не варто й зга
дувати. Але жінки варили кашу тільки з частини
збіжжя, решту вони ховали в сухе місце, отож другої
весни мали щораз більше насіння. Минуло ще не од
не покоління, поки мисливці й збирачі перетворили
ся на справжніх землеробів. Та завдяки цьому додат
ковому джерелу харчування життя їхнє ставало дедалі
певнішим, узимку вже не мерло так багато людей,
плем’я робилося численнішим. А колишня переступ
ниця, що перша почала сіяти просо, з літами стала
мудрою, владною жінкою, чиєму слову в племені
ніхто не смів перечити. Нащадки вшановували її як
богиню насіння й родючості. А ось старого шамана в
переказах люди називали божеством морозу й згуби.
Ця історія відбувалася, либонь, десь років тисяч
десять тому на землях нинішньої Туреччини. А може,
її просто вигадали. Одначе щось таке могло статися й
насправді. Той період, коли виникло землеробство,
тепер називають «неолітом», або «новим кам’яним
віком», оскільки тоді люди ще не вміли обробляти ме
тали й тому всі свої знаряддя праці виготовляли з ка
меню, як і їхні пращури сотні тисяч років до них. І все
ж за досить короткий час вони докорінно змінили свій
спосіб життя: осіли в селах, вирощували на полях про
со, ячмінь і пшеницю, тримали вдома коней, велику
рогату худобу, кіз, овець та свиней; вони запрягали
волів у плуг і орали землю. Зародження землеробства
стало справжнім «переворотом», «неолітичною рево
люцією».
Ця революція розпочиналася в різних частинах
світу, зовсім незв’язаних одна з одною. Про те, щo са
ме її викликало, ми не знаємо. Можливо, все те става
лося випадково; можливо, котрась із жінок і справді
помітила, що там, де її одноплемінники справляли
нужду, виростали саме ті рослини, якими вони харчу
ватися. Принаймні вже десь у VIII тисячолітті до н.е.
землеробство почало поширюватися на теренах так
званого «родючому півмісяця» — території, що охоп
лює схід Туреччини, частини Іраку, Ірану, Сирії й
Лівану. Трохи згодом в окремих районах Китаю,
пізніше — у Мексиці й на територіях нинішніх Сполу
чених Штатів Америки люди навчилися приручати
диких тварин і вирощувати рослини. Із цих центрів
новий метод торував собі шлях — де швидше, де
повільніше — на весь світ.
На території теперішньої Німеччини вперше люди
почали вирощувати рослини близько V тисячоліття до
н.е. Доти мисливці та збирачі в буквальному розумінні
слова перебивалися тим, що Бог пошле. Хоч вони вже
десятки тисяч років знали вогонь і виготовляли зна
ряддя праці, однак загалом мусили цілком пристосо
вуватися до природних умов. Коли полювалося добре,
добре й жилось, а коли мисливці поверталися без здо
бичі, доводилось голодувати. Мисливці й збирачі не
виконували жодної «роботи» в нашому розумінні цьо
го слова; вони робили тільки те, що від них саме вима
гала природа, більш нічого. Все інше не мало б жодно
го сенсу. Довготермінове планування й дисциплінова
на праця лише відвертали б їхню увагу від безпосе
реднього оточення та небезпек, які в ньому чаїлися.
Сільське господарство функціонує тільки тоді, коли
землероби планомірно й свідомо дбають про свій про
житок. І саме це й називається «господарювати». От
же, у період неоліту наші пращури почали не лише
розвивати землеробство, а й узагалі переходити до
господарювання, тобто до економіки.


Купити книгу у видавництві "К. І. С."
Комментарии
Анонимно
Войти под своим именем


Ник:
Текст сообщения:
Введите код:  

Загрузка...
Поиск:
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2020 <META> Все права защищены