/usr/local/apache/htdocs/lib/public_html/book/KIS/ChervonyTeror-1.txt Библиотека на Meta.Ua Червоний терор (фрагмент)
<META>
Интернет
Реестр
Новости
Рефераты
Товары
Библиотека
Библиотека
Попробуй новую версию Библиотеки!
http://testlib.meta.ua/
Онлайн переводчик
поменять


Назва: Червоний терор

Автор: Йорґ Баберовскі

ISBN 978-966-7048-89-1
Мова: Українська (переклад з німецької)
Видавництво "К.І.С"
Рік 2007
Тверда палітурка
Кількість сторінок: 280
Опис: Сталінізм як явище історії, позначене страхіттями репресій, депортацій та масовим знищенням людей, вивчений ще недостатньо. Лише після відкриття архівів бачення радянської історії почало поступово змінюватися. Тридцятилітній період комуністичної деспотії, який збігається з роками правління Сталіна, мав ознаки модерної автократії, яка насильство над власним населенням розгорнула до апокаліптичних масштабів. Книжка берлінського історика розповідає про сталінізм як систему організованого державного терору проти населення, систему, що постала в насильстві і репресіях, систему, в якій масовий терор завершився разом з її кінцем – смертю Сталіна. Йорг Баберовскі розглядає анатомію сталінського насильства та пропонує нові інтерпретації сталінізму. Книжка є цікавим і переконливо аргументованим поглядом на найпохмуріший період історії Радянського Союзу.

Цільова авдиторія: Для широкого кола читачів


Зміст

Що таке сталінізм?

І. Шлях до сталінізму
Історичний контекст
Революція
Громадянська війна

ІІ. Тиша перед бурею
Економіка
Селяни
Робітники
Національне питання
Партія та ідеологія

ІІІ. Культурна революція
Нові люди
Вороги

IV. Терор
Московський показовий процес
Партійні чистки
Масовий терор
Сталін

V. Війна і повоєнний період
Друга світова війна
Пізній сталінізм

Примітки
Література




Що таке сталінізм?

5 березня 1953 року, в день, коли помер Сталін, завершився майже тридцятилітній надзвичайний стан, що його він з соратниками запровадили в Радянському Союзі. 1953 рік став кінцем сталінського насильницького панування, кінцем війни, яку більшовики з 1920-х років вели проти власного населення.
Сталінізм і терор – синоніми. Суть сталінського панування полягала в безперервному здійсненні надмірного насильства. Більшовики вигнали з сіл сотні тисяч селян і депортували їх у Сибір. Вони запровадили драконівські кари в колгоспах і на заводах країни, щоб упровадити залізну дисципліну серед робітників і селян. Багато мільйонів людей загинуло під час голодомору 1933 року.
Ухильну поведінку режим поборював вогнем і мечем: хто не вмів говорити мовою більшовиків, відмовлявся від їхніх ритуалів та не поділяв їхніх переконань, перетворювався на ворога. Режим переслідував не лише «класових ворогів», він таврував етнічні меншини та депортував їх, якщо вони видавалися йому ворожими. Навіть після жахів Великого терору тридцятих років радянське суспільство не мало спокою. Тероризування населення тривало і в роки Другої світової війни. Не в останню чергу це виявилося в нелюдському поводженні з радянськими солдатами і в системі покарань, якою режим намагався мобілізовувати армію і суспільство на війну.
Після закінчення війни терор вийшов за кордони радянської імперії. Однак він спустошував не лише зайняті Червоною Армією сусідні країни. Також і всередині Радянського Союзу насильство святкувало нечуваний тріумф: режим загнав військових полонених та «остарбайтерів», що поверталися з Німеччини, в табори праці, він провадив війну проти селян та етнічних меншин, котрі були запідозрені у співпраці з ворогом. Наприкінці сорокових років машину переслідування було спрямовано проти єврейського населення імперії. Сталінізм був цивілізацією ненависті та ворожості. Він живився тавруванням і знищенням тих, хто залишався поза системою. Руйнівна навіженість сталінізму не знала меж; ніхто не міг уникнути терору. Врешті, навіть партія не гарантувала притулок від переслідувань. Вона самознищувалася. Це була, власне, робота Сталіна, який запустив у хід цю невпинну руйнацію.
Ця книжка розповідає про жорстокі явища сталінізму та про культуру, з якої він постав. Тому «Червоний терор» є не історією Радянського Союзу, а історією сталінізму1. Сталінський терор був злодіянням комуністів, проте не кожен комуністичний режим був терористичним, як недавно зазначив Стефан Куртуа у своїй передмові до «Чорної книги комунізму»2. Сталінізм – це цивілізація, що народилася в радянській імперії і померла зі смертю Сталіна. Цим він нагадує терористичні системи Мао і Пол Пота. Отож про сталінізм не слід говорити у випадку післясталінського Радянського Союзу чи соціалістичних країн Центрально-Східної Європи.
Звідки прийшла та сила, котра призвела до сталінізму? Що є сталінізм? Ніхто не заперечуватиме факту, що терор був суттю сталінського ладу, навіть якщо немає одностайності в питанні, як цей терор розуміти. Відповідь на це питання залежить від підходу, який відповідно формує предмет нашого зацікавлення3. Ця книжка покликана дати відповідь на питання, з чого виник терор і що ним керувало.
Всі дотеперішні спроби визначити суть сталінізму не враховували суспільні та культурні обставини, за яких явища насильства набули своїх справжніх форм. Там, де йдеться про тотальну державу, пишуть здебільшого про самоінсценізацію режиму4. Але при цьому розглядають лише те тлумачення, згідно з яким більшовицька інсценізація всемогутності постійно утверджувалася, але ніколи не була реалізованою. Сталінська держава ніде не практикувала той контроль, про який говорили теоретики тоталітаризму. Про натхнення громадян комуністичною ідеологією, принаймні поза великими містами, шкода й говорити. Навіть у націонал-соціалістичній Німеччині, яка, на противагу Радянському Союзу, все ж була індустріальною, не було тотального контролю за суспільством.
Критики теорії тоталітаризму дивляться зазвичай не набагато далі. Так звані «ревізіоністи», котрі відкрили сталінізм «знизу», десталінізували Радянський Союз, оскільки передбачали контамінацію суспільства більшовиками. На те, що було названо сталінізмом, вони дивилися з перспективи суспільства. Що під цим розуміли? Хоч би до яких подій в окремій спільноті, чи то на селі, чи на заводі, чи в партійному осередку, звертались історики, вони відзначали тут безсилля держави. Свою увагу вони спрямували на різнорідність Радянського Союзу і вважали, що концепції центральної влади на практиці розбивалися вщент. Отже, вони відкрили Радянський Союз, який не був тоталітарним.
Безперечно, режим не міг наглядати за численними спільнотами імперії та їхнім способом життя, бо бракувало самих комуністів, таємних служб та органів юстиції, щоб контролювати населення. Також ніхто не заперечуватиме, що насильство нерідко виростало з тих проблем, які більшовики не могли подолати, а саме, зі сподівання, що насильство дозволить утихомирити ті місцеві ініціативи, які «заважали вождеві», як це виразив Іан Кершоу у випадку націонал-соціалізму5. Багатьом людям сталінська революція уможливила соціальне зростання та нечувані кар’єрні перспективи. Вона пов’язала цих вискочнів з режимом та його цілями. Звісно були попутники та переконані комуністи, котрі з власної ініціативи чинили навіть те, чого від них не вимагало політичне керівництво. Микита Хрущов, Леонід Брежнєв, Олексій Косигін та інші, що піднялися у партійній ієрархії в тридцятих роках, не були лише породженнями мобілізаційної диктатури. Вони були також її опорою6.
Тільки з падінням комуністичної партії та її вождів ревізіоністи майже зникли. Інколи вони взагалі заперечували існування центральної стратегії комуністичних перетворень і терору. Деякі ревізіоністи зводили жахи колективізації, депортацій та актів насильства лише до ревності комуністів та активістів. Зокрема, вважали, що режим втручався лише тоді, коли цього вимагали місцеві комуністичні кадри.


При цьому прикметними мені видаються два підходи: з одного боку, ревізіоністи стверджували, що не було політичної волі керівництва, передовсім Сталіна, а, з іншого боку, існувало невисловлене твердження, що історики більше не мусять займатися ідеологією комуністичної влади. Але нерозвиненість інституцій аж ніяк не заперечує того, що терором керували з центру. Це також не дає відповіді на питання, як сталося, що політичне керівництво могло без особливих зусиль покласти край теророві, але не зробило цього7.
Ревізіоністи сплутали тотальні претензії з тотальним пануванням. Режим не міг досягти тотального панування, але він претендував на те, щоб його здійснювати. Щоб здійснити цю претензію на тотальне панування, публічну та приватну сферу було перебудовано і впорядковано за репресивними принципами. Постійний пошук ворогів, встановлення одностайності та конформізму, мобілізація угодовства – все це були частини політичної культури, яку можна назвати сталінізмом8.
І справді – хоч колгоспники не були комуністами, однак вони мусили реагувати на владу та її представників, котрі проникали в їхнє життя, і примушували робити свій вибір. Саме в цьому полягав сенс того, що відбувалося в селах на периферії, і чого не збагнути без розуміння намірів комуністів змінити ці села. Але тоталітарні претензії режиму також змінювалися разом із досвідом, що його набували комуністи.
Стисло кажучи, сталінізм як цивілізація стає зрозумілим лише в середовищі, з якого він вийшов і в якому розвинувся. Сам спосіб життя людини показує, котрі дії випливають з її світогляду. Людина є носієм влади; не лише пасивним об’єктом влади, а й також її примножувачем9. Так само й тут. Те, що слід розуміти під сталінізмом, виявляється лише в реалізації тоталітарної претензії на життя. Проте цей погляд переконливий лише тоді, коли звільнитися від шаблонів минулого. Архів був би тим місцем, де мали б зберігатися нові істини10.
Радянські архіви, що відкрили свої двері на початку дев’яностих, надали історикам можливість отримати нові дані про життя владної верхівки. Стенографічні протоколи засідань ЦК, листування і документи партійних і державних органів, нарешті, приватні папери Сталіна, Молотова, Мікояна, Кагановича показали нам Радянський Союз, якого ми ще не знали. Документи підтверджували, що Сталін і його найближчі соратники не лише терпіли насильницьку колективізацію, вони організували і вимагали від підлеглих відомств здійснити програму центру в найрадикальніший спосіб. Депортацію багатьох сотень тисяч куркулів також було заплановано в Політбюро. Партійні вожді радилися навіть щодо зчеплення вагонів, у яких нещасних відправляли до концтаборів у віддалених районах Сибіру11. Так виглядали справи під час Великого терору, що централізовано організували Сталін та його оточення, і який, підживлюваний радикальними вказівками, не припинявся ані на мить. У липні 1937 року Сталін і Молотов надсилали місцевим партійним керівникам телеграми з точними інструкціями, кого треба розстріляти, а кого вислати. Сталін підписував списки смертників, які у 1937 – 1938 роках подавав йому шеф НКВС Микола Єжов. У такий спосіб було знищено понад 40 000 осіб. Ніде і ніхто не наважувався виконувати розстріли без згоди Сталіна. Навіть у магаданських таборах Дальбуд чекісти чекали на дозвіл Кремля, перш ніж почати розстріл ув’язнених. У документах Сталін постає як жорстокий, безжалісний диктатор з манією переслідування, котрий у момент кульмінації терору, очевидно, не мав особливих проблем з наказами знищувати членів Політбюро.
Зрештою, стенографічні протоколи Центрального комітету дають нам картину стилю поведінки і мови, більшовицьких провідників. Вони показують нам найвищих партійних керівників безжальними виконавцями, котрі не мали жодних докорів сумління чи спонук визнати себе винними. У вузькому колі влади вони говорили те саме, що й на публіці, з тією лише різницею, що не ознайомлювали публіку з власною програмою вбивств. Сталін не був владним циніком. Він вірив у те, про що говорив12.
Документи показали також маргінальні та непублічні дискурси, які залишалися по той бік дозволеного та опублікованого. У повідомленнях ГПУ, НКВС, у судових вироках містилися слова, що їх годі було знайти в тогочасній пресі. Лише тепер ми довідуємося, що колективізація радше нагадувала громадянську війну, ніж підкорення політиці влади. Лише тепер ми маємо уявлення про масштаб спротиву і непокори, про озлобленість, про злидні та лихо, про що годі було довідатися з офіційних матеріалів13. І хоча ці документи не говорять про тотальний контроль, ми не знаходимо в них водночас жодної слабини держави або так званого «сталінізму знизу». Ми, навпаки, повинні уявити собі таке керівництво, якому подобалося влаштовувати перманентний хаос, оскільки лише так воно могло постійно стверджувати свої терористичні амбіції.
Сталінське насильство виникло з вимоги встановити однозначність і подолати амбівалентність. Так само, як просвітницькі модернізатори з міністерств царської Росії, більшовики мріяли про повний порядок, де будь-яку неясність буде геть викорінено. Держава була для них садівником, що перетворює дикі ландшафти на симетрично розплановані парки. Парк соціалізму мав складатися з модерних європейців, нових людей, звільнених від відсталого духовного та культурного спадку, котрі б святкували більшовицькі свята, носили більшовицький одяг і говорили більшовицькою мовою. Адже в земному раю могла бути лише одна людина з однією мовою. Більшовики прагнули перетворити «відсталу» багатонаціональну імперію в культурно однорідну зону. Російські комуністи були здібними учнями доби Розуму та Просвітництва. Те, чого не довершила природа, мали здійснити людські руки. Що розумом, в більшовицькому розумінні, не передбачалося, мало зникнути з дійсності. Соціалізм не суперечив проекту сучасності, цілком навпаки, він вважався його справжнім втіленням14.
Люди можуть спокійно уживатися з відмінностями, доки вони шанують світогляд інших, як свій власний, навіть якщо його сформовано інакше. Однак там, де піддають сумніву саму можливість правоти іншого, вже не має шляху до бодай якогось компромісу. Більшовики не визнавали жодних рівноправних світоглядних можливостей, для них існувало лише одне тлумачення, яке давали вони. Саме у цьому полягають причини кримінального переслідування інакодумства та цькування всього того, що не підпадало під більшовицьку схему суспільного ладу.
На відміну від своїх попередників, царських бюрократів, більшовики прагнули не просто змінити, гомогенізувати та охопити спільноти Російської імперії. Вони підпорядкували свій проект Священній історії, самій телеології спасіння. Світові події, згідно з їх розумінням, відбувалися за наперед визначеним сценарієм, що його можна було зрозуміти лише з ходу світової історії. Історія була історією класової боротьби та конфліктів, в якій сили добра перемагали владу зла. Соціалізм же був тим суспільним ладом, який уже не визнавав жодної багатозначності, у ньому не було місця для ворогів. Отож для встановлення однозначності треба було усунути ворогів, котрі протиставляли себе суспільному проектові більшовиків. Звідси, не могло бути спротиву тому, що влада видавала за розумне. А там, де спротив все ж поставав, це були «дії ворогів». Вороги належали до соціальних та етнічних спільнот, вони належали до класів або до націй. Завданням більшовиків було знищення цього колективного ворога за дорученням історії. Це був маніхейський образ світу більшовиків, за якого модерне прагнення до однозначності набуло безпрецедентного радикалізму15.
Більшовицькі наміри охопити та змінити спільноти імперії були несподіваними. Їх можна було здійснити лише у винятковий спосіб, тому що суспільному проекту більшовиків чинився спротив; тому що конкурентні тлумачення дійсності закривали більшовикам доступ до свідомості підлеглих громадян; тому що комуністи в деяких місцевостях не могли досягти послуху. Гегемоністська культура не знаходила жодного шляху до свідомості громадян. Комуністи залишалися німими, навіть якщо в публічній, медійній і політичній сферах вони створювали враження, що народ говорить їхньою мовою. «Темні маси» селян і робітників вони сприймали як загрозу і застосували проти них брутальну диктатуру дисципліни та виховання. Сталінський терор не в останню чергу був відповіддю на неспроможність комуністичної влади реалізувати свої тотальні претензії. Дійшло до того, що наприкінці насильство застосовували навіть до тих, хто всією душею і серцем мав вносити більшовицький проект у свідомість громадян: державних і партійних функціонерів. Очевидно, сталінізм став можливий лише там, де занадто високі сподівання розбивалися об похмурі реалії.
Але чому в цих умовах мали загинути мільйони людей? Як дійшло до того, що були замордовані не лише гадані вороги режиму, але також його носії, комуністи, військовики та державні чиновники. Зиґмунд Бауман у своїй книжці «Сучасність і амбівалентність» говорив про те, що жахи сучасної „соціотехнології“ були не проявом варварства, а «законними дітьми сучасного духу, чий наступ підтримував і пришвидшував поступ людства до досконалості»16. Однак така аргументація не зважає на примуси і насильство, які виникають у разі застосування таких «соціотехнологій». Ознакою сталінізму є те, що він хотів побудувати новий світ з людьми і методами старого світу. І там, де застосовували ці методи, звучала мова насильства17.
Радянський Союз сталінської доби був державою особистих зв’язків, керованою деспотом і його васалами. Тут слід згадати, що підлеглі багатонаціональної імперії не розмовляли спільною мовою, їхні комунікативні можливості були обмежені. Ці перешкоди режим намагався подолати шляхом персоналізації своїх тотальних устремлінь Васали, котрі панували в Радянському Союзі, тримали власний почет, пов’язаний у тісно сплетену мережу. Честь, вірність і зрада були поняттями, на які орієнтувалися ці чоловічі союзи (Mannerbunde)18. Підозри, погрози та насильство також були притаманні стилю керівництва, коли покладалися на функціональні здібності особистого почту. Можна навіть сказати, що сталіністська модель панування була мафією. Сталін і його оточення були породженням тої культури сили, яку в офіційних промовах більшовики називали варварством і відсталістю. Так само виглядала справа, коли йшлося про майже всі більшовицькі кадри другого ешелону. В провінції також переважали комуністи, котрі утихомирювали брутальними засобами селянське середовище, з якого вони самі колись вийшли.
Це ще не все, що можна сказати про причини сталінського насильства. До таких причин належить самоненависть вихідців із села, традиційне застосування насильства в селі та безпосередня фізична причетність багатьох більшовиків до насильства. Майже всі більшовицькі кати в юності стикалися з насильством: революція і громадянська війна надала їм багато можливостей проявити свої насильницькі фантазії. Ймовірно, сталінські функціонери взагалі не уявляли світу без примусу19. Отже, лише прості відсилання до ідеологічних настанов влади та застосування утопічних соціальних технологій нічого не дають для нашого розуміння сталінізму.
Сталінський терор повстав з випробування. Від початку Першої світової війни й до смерті Сталіна у березні 1953 року багатонаціональна імперія перебувала в стані перманентної кризи. Насильство розширювалося, не в останню чергу, тому, що жертви захищали себе. Кожен акт насильства з боку влади наштовхувався на спротив й очікування майбутніх жертв. В умовах, де більшовицькі фантазії мали стати дійсністю, посиливши насильницькі акти до насильницьких оргій апокаліптичного масштабу.
Сталін дав сталінізмові не лише своє ім’я. Без нього не було б сталінізму, так само, як годі уявити систему націонал-соціалізму без Гітлера. Більшовицький проект побудови однозначності призвів до масового терору не в останню чергу тому, що диктаторові подобалося наказувати вбивати людей. Без кримінальної енергії Сталіна, його архаїчних настанов щодо дружби, вірності та зради, його підступності та злоби навряд чи були можливі нищівні репресії тридцятих років. Насильство було формою життя диктатора. Кожний вбивчий акт здійснювали з усвідомленням того, що це було приємно для кремлівського деспота. Після відкриття центральних архівів у Москві вже немає жодного сумніву, хто був ініціатором терору. Сталін поставив свої підписи під терористичними наказами, за якими режим прирікав на загибель мільйони людей. Від своїх підлеглих і поплічників він вимагав найвищої ревності у справі переслідування уявних ворогів, не шкодуючи навіть власних друзів і родичів. Переступити усі межі вимагала логіка сталінського терору. Лише зі смертю диктатора машина терору зупинилася. Отож кінець Сталіна є кінцем сталінізму. Про його історію розповідає ця книжка.





Купити книгу у видавництві "К. І. С."
Комментарии
Анонимно
Войти под своим именем


Ник:
Текст сообщения:
Введите код:  

Загрузка...
Поиск:
добавить сайт | реклама на портале | контекстная реклама | контакты Copyright © 1998-2020 <META> Все права защищены